Чінгісхан

Троє вершників швидко їхали стежкою між татарськими юртами. Їхні вовняні плащі розвівались, як крила орлів, що б’ються один з одним. Двоє вартових схрестили списи. Вершники спішилися, скинувши на білий пісок запилені плащі.

Один із прибулих, оправляючи червоний смугастий халат, вигукнув:

— Хай буде благословенне ім’я кагана! Повідомлення особливої важливості!

З ближньої юрти уже вибігли двоє нукерів у синіх шубах з червоними нашивками на рукавах.

— Ми прибули з західної країни, куди їздили послами від великого кагана. Скажи про наш приїзд. Я посол Махмуд-Ялвач.

У жовтому наметі трохи відкрилася шовкова завіска, і звідти прозвучав наказ. Вісім вартових на стежці до намету один за одним повторили:

— Великий каган наказав: «Нехай ідуть».

Троє прибулих схилилися; схрестивши руки на грудях, вони попрямували до намету. Слуга-китаєць пропустив їх; вони ввійшли всередину, не підводячи голови, і опустились на килим.

— Говори! — промовив низький голос.

Махмуд-Ялвач підвів очі. Він побачив суворе темне обличчя з жорстокою рудою бородою. Дві сиві, скручені у вузли коси спадали на широкі плечі. З-під лакованої чорної шапки з величезним ізумрудом пильно вдивлялися зеленкувато-жовті очі.

— Шах Хорезму Алла ед-Дін Мухаммед дуже задоволений твоїми подарунками і запропонованою дружбою. Він охоче погодився дати всякі пільги твоїм купцям. Але він розгнівався…

— Що я назвав його сином?

— Ти, великий, як завжди, вгадав. Шах так розлютився, що моя голова вже ледве трималася на плечах.

Очі кагана примружились і витягнулись вузькими щілинками.

— Ти вже гадав, що тобі буде так? — і каган провів товстим пальцем риску в повітрі.

Цього жесту боялися всі: так Чінгісхан засуджував на страту.

— Я заспокоїв гнів шаха Хорезму, і він надсилає тобі «салям» і листа.

— Ти заспокоїв його гнів? Чим? — голос прозвучав недовірливо. Очі вдивлялись, то розширюючись, то звужуючись.

Махмуд-Ялвач почав докладно розповідати про прийом у шаха Мухаммеда і про те, як уночі до нього прибув великий візир і викликав для таємної бесіди. Говорячи це, він поклав на широку долоню Чінгісхана перлину, одержану від хорезм-шаха, докладно виклав усе, про що говорив з Мухаммедом.

Махмуд-Ялвач відчув, не підводячи очей, що каган пильно вдивляється в нього і намагається проникнути в його затаєні помисли.

— Оце все, що ти почув?

— Коли я що-небудь забув, прости мене, нездару!

Почулося сопіння, каган був задоволений. Він ударив важкою рукою по плечу Махмуд-Ялвача.

— Ти хитрий мусульманин, Махмуде. Ти непогано сказав, нібито моє військо схоже на струмок диму в мороці темної ночі. Нехай шах так і думає! Ввечері приходьте всі троє до мене на обід.

Посли вийшли з намету.

Каган підвівся, високий, сутулуватий, у чорному одязі з грубої парусини, підперезаному широким золотим поясом. Важко ступаючи великими кривуватими ногами в білих замшевих чоботях, він пройшов по намету, відкрив трохи завісу і стежив, як три посли в білих тюрбанах і строкатих халатах сідали на запилених коней і поволі від’їздили.