Кам’яне яйце
- Автор: Тесленко Александр Константинович
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- ISBN: 5-333-00086-7
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Кам’яне яйце». Краткое содержание книги:
Генерал дістав з кишені рапану, невелику морську мушлю, підняту з морського дна колись ще молодим Петером Девісом, приклав її до вуха. Слухав. Полковник Форест кинув на нього іронічний погляд.
Швидкісна авієтка летіла низько-низько спершу над океаном, потім над брудно-жовтими піщаними дюнами, нарешті торкнулася шасі бетонованої смуги і сховалась в темній пащеці підземного аеродрому.
«Нашу любов вимірюють рентгенами.
Весна. Бліндаж. І сльози на щоках.
Наша любов — радіаційна бестія.
Тюльпани. Стронцій. Листопад.
Нашій любові — і галактики замало.
Поезія війни. Поезії — війна!
Наша любов — це спалах наднового
радіоактивного космічного вина…»
(Зі щоденника Констанція Девіса)
Всі вже добряче підпили. Молода компанія забрела в нічний бар. Блимала світломузика, і всі блаженно релаксувалися у глибоких кріслах, посьорбуючи шампанське з коньяком, розчиняючись у пасмах густого цигаркового диму.
Сігна не танцювала, сиділа, примружившись, з сигаретою в руці — ще зовсім дівчисько, красиве своєю юністю, у рожевій сукні, як на кольоровому великому портреті в підземному номері астронавта Джозефа.
Поруч із нею розсівся уже геть посоловілий Хенк. Батько Хенка був відомим письменником, а він сам — таким собі дженджуриком. Він час від часу втирав долонею спітніле чоло і обводив присутніх одурілим поглядом, у якому прозирала якась п’яна затравленість.
— Потанцюємо, Хенк?
— А Джозефа ти запитувала, він дозволив тобі танцювати зі мною? Хоча, гадаю, я і сам собою щось вартий. Га? — В голосі в’їдлива іронія та бравада. — Я, безумовно, ніколи не загрібатиму космічні мільйони, але, сподіваюся, кілька земних мільйонів для мене залишиться…
— Принаймні у вигляді батьківської спадщини…
— Хоча б і так… — криво усміхнулася його фізія. — Але мій старий ще довго тягнутиме. І хай тягне. У нього це гарно виходить. Ходімо і справді потанцюємо. Життя — це рух. І мушу сказати, що не лише в космічних далях…
— Хенк, навіщо ти знову нагадуєш мені про Джозефа? Я його не бачила вже чотири місяці. І невідомо, коли побачу.
— Та й навіщо тобі його бачити. І так усі знають, що він — твій. А ти — його кицька. І ти його обов’язково дочекаєшся. Таких, як він, варто чекати навіть якщо дуже не терпиться… Ходімо танцювати, — він поклав руку дівчині на плече.