Апгрейд для Всесвіту
- Автор: Билінський Владислав
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела-М
- ISBN: 966-7831-85-Х
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Апгрейд для Всесвіту». Краткое содержание книги:
Тоді знайте, що справжня фантастика чекає на своїх героїв не у далекому космосі чи в фентезійних світах. Інколи вона живе поряд із нами: варто лише вийти за двері, подивитися під іншим кутом на звичні речі — і побачиш диво. А підмітивши це диво, треба зберегти його і не дати перетворитися на буденність.
Владислав Билінський — із тих небагатьох авторів, які вміють не тільки бачити, але й народжувати власні дивосвіти, напрочуд схожі на наший. В його творах захопливий сюжет природно поєднується із цікавими ідеями, а головне — з майстерним письмом. Фантастика від Владислава Билінського — жорстока, але поетична, і завжди гідна уваги справжніх цінителів жанру!
Миготіли за стіною роки, будинок здригався від тиску сторонніх подій, але вони добре захистили його і могли спокійно, нехтуючи погрозами, займатися розгадуванням таємниці. Нарешті, не забувши відсвяткувати прийдешню метаморфозу, вони підключилися до точних струмів приладу. У чорному дзеркалі відбилися освітлені близькими теленебесами величезні личинки з обличчями бабусь. Білі стебла звивалися на темному хітині, їх кількість не піддавалася підрахунку. Короткі лапки стирчали з лискучих роздутих підчерев’їв, круглі безгубі роти безупинно пульсували, заковтуючи курне повітря.
Одна з них, твердіша і товстіша, стала об’їдати книжковий мох, не гребуючи ні зотлілими корінцями книг, ні пожовтілими ламкими сторінками; інша дбайливо звернулася до її думок, оминаючи вербальні і кодові форми спілкування, притаманні істотам, які не досягли поєднання.
— Не їж надто багато, Віро, тобі не можна зараз, я знаю, краще потерпи, обмежуй себе необхідним — носити легше буде, зрозумій, і вибереться вона тоді сама, як курчаточко зі шкаралупи.
— Який у мене бридкий вигляд, — скривилося зморшкувате личко, — розбий ти це дзеркало, врешті-решт!
— Ну заспокойся, це ж бо ненадовго…
— Я знаю, про що прошу… лише ті, хто живе уперше, бояться своїх власних дзеркал. Ціпеніють перед тим, що за ними, лякаються ненавмисної незручності, від якої ілюзія вщент розбивається; прикмет вони бояться, божевілля; їх влаштовує будь-яка неправда, вихлюпнута із задзеркалля, бо вони потребують тільки міцних і стійких підмостків, на яких можна грати самих себе. Але ми ж уже поза роллю…
— Ми давно переросли страх, — погодилася друга.
— Отже, саме час поласувати потьмянілими відображеннями! — підсумувала перша.
— Які, либонь, мають дивовижний смак зупинених годинників!
— А в серцевині їх — старі смішні спогади!
Личинки згризли дзеркальний шар. Осліпле трюмо розвернули до стіни. Насамкінець їм захотілося пити, і вони відвідали підвал, в якому завжди стояла розлита у сулії рожева небесна водичка. Тоді вляглися спати на купі ганчір’я, серед усілякої дрібної живності, і снився їм смарагдовий луг, який виблискував золотою росою.
Тепер вони знали: сон — це дійсність, яка була до них і буде опісля. Невибагливий сюжет, розіграний у Домі та за його межами в очікуванні години зеро, завершено. Цю роль, одну з багатьох, вони візьмуть зі собою. Кожна мить її й кожна репліка відтепер належатимуть всім — і відтворюватимуться, примножуючись у деталях, розцвічуючись сприйняттям інших, які теж чесно прожили її; і кожен щиро вважатиме, що роль відкрита тільки ним; і коло це обертатиметься вічно… Вічно.
7
Представник галактичного керівництва, після нетривалої наради з земною адміністрацією, дав згоду на остаточну ліквідацію осередків неосвіченості й окультизму. — Перетворимо нашу планету на форпост надцивілізації! — таким було гасло моменту. Представник кивнув усіма своїми головами й вирушив у вищі виміри для сприяння у виробництві загальногалактичних цінностей і будівельних матеріалів, яких так бракувало маленькій провінційній Землі.
Адміністрація, обмізкувавши завдання, доручила операцію Збройним Силам. Армія виступила через добу й не зустріла ані найменшого опору. Довго радилася трійка: відповідальний чин з адміністрації, напосідаючи на незворушного командувача, вимагав радикальних заходів.
Радник порекомендував напалм; командувач погодився. Зайнялося відразу з усіх боків. Пекельні махрові зарості, стогнучи і звиваючись, полізли геть із асфальту, що спалахнув. Їх добивали з землі і з повітря, вони чорніли і розсипалися.
Могильник доведеться ставити просто зараз і просто на попіл: вітер посилюється, — зауважив відповідальний чин.
За хвилину вогонь увійшов у дім. Нечисть, у масі своїй незграбна і безтолкова, покірно поперла з усіх нір просто в розтруби ліквідаторів. Коли захоплено поїхав дах і виповз із нього назовні яскравий пуп’янок, що розквітнув громовим вихлопом, люди охнули: там, на стовпі танцюючого диму, підсвіченого зсередини червоними і синіми нитками, метнулися вгору два незвичайні метелики. Дві крилаті феї вогню, роняючи на них тихий цілющий сміх, поступливо обходячи промені і переривчасті траси установок, які били знизу, опинилися раптом у піднебесному просторі, де розправили юні крила свої і завмерли у висхідному спіральному русі. Їхній політ, стрімкий і заворожливий, випередив приціли, випередив обважнілу раптом руку начальника зенітно-ракетного підрозділу, обігнав усі думки і припущення — тільки здивування залишив він людям, тільки перше загальне зітхання і подальшу німоту.