Останнє літо
- Автор: Симонов Константин Михайлович
- Серия: Живі і мертві #3
- Год: 1976
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Останнє літо». Краткое содержание книги:
— А це він особисто для себе жене самогонку з сухого компоту, — всміхнувся Завалишин. — Зранку їсть сухофрукти, а з фірмового графина п’є на ніч юшку. А ми з тобою як, по-нормальному? — Він одкрутив накривку й тримав напоготові флягу.
— Давай по-нормальному, — сказав Синцов.
Завалишин налив горілки, і вони цокнулися з Ільїним.
— За нашу зустріч, — мовив Ільїн і одним духом випив цілий кухоль компоту.
— Дозволь тобі відрекомендувати, — випивши горілки, сказав Завалишин і кивнув на Ільїна, який саме закушував компот солоним огірком. — Командир полку, підполковник Ільїн Микола Петрович. Він же Коля. Не курить, не п’є й не матюкається. Зразу ж після війни одішлемо його на виставку.
— На яку виставку? — всміхаючись, спитав Синцов.
— Це я вже не знаю. Буде, мабуть, якась. А куди ж подінеш таке диво? Посяде на ній перше місце як зразковий командир полку, якщо на той час не стане командиром дивізії.
— Картоплю бери, а то пробалакаєш, поки всю з’їмо. — Ільїн підсунув Завалишину казанок з картоплею.
Сам він, поки Завалишин кепкував з нього, встиг упоратися з огірком і, обчистивши й умокнувши в сіль, з’їв три картоплини.
— Про те, що ночуєш у мене, а вранці одвеземо тебе до сусіда, я вже подзвонив. Комдива на місці нема, в корпусі, а начальник штабу дав «добро», — сказав Ільїн, заходившись чистити ще одну картоплину.
— Вчора, коли я роботу розпочинав, комдива теж не було, — згадав Синцов. — Сам Туманян у штабі.
— Все навчання й навчання, — озвався Ільїн. — То навчання, то рекогносцировки. Щось нашій дивізії довго гвардійської не дають. Може, після цієї операції дадуть?
— Після якої операції? — піддражнив його Синцов.
— А що, ціле літо тут стоятимемо? Базікати не слід, але доходити своїм розумом не заборонено! Хоча б до простих істин, що двічі по два — чотири?
— Що двічі по два — чотири, не заборонено.
— На позиціях першого батальйону, недалеко від дороги, в болоті три наші танки БТ-7 бачив?
— Бачив, — відповів Синцов.
— Так із сорок першого року й стоять, бідолашні, нічого всередині нема, самі порожні коробочки. А фарба зелена все ж таки подекуди лишилась. Помітив? Ще один броньовичок бачив, на повороті. Майже щодня я їх бачу, і таке зло за сорок перший рік бере! Коли ж ми за все до кінця відплатимо? Якщо хочеш знати, я за тобою стежив, як були в нашому колишньому батальйоні. На весь батальйон одне знайоме обличчя зустрів. Хіба не так?
— Так. Але після таких жорстоких боїв нічого іншого я й не ждав. Побачив Харченка — і за це спасибі.
— Кажеш, жорстокі бої, — промовив Ільїн. — А я цих слів не визнаю. Які там «жорстокі»? Бої бувають або вдалі, або невдалі. Кожен бій для когось з двох невдалий.
А жорстокий бій — що це за слова? Хто з ким жорстоко повівся? Ми з ними чи вони з нами? Коли ми їх більше поклали — виходить, для них цей бій жорстокий, а коли вони нас — виходить, для нас. Я на всякий бій так дивлюся: більше діла — менше крові. Виходячи з цього й командую. І ще хотілося б: солдатське життя ближче на своїй шкурі пізнати. Це найкраще доводить, що можна і чого не можна на війні. Те, що ти жорстокими боями називаєш, я розумію як вирішальні, коли прийняли правильне рішення й забезпечили себе заздалегідь так, щоб справді домогтися всього, що вирішили. Таких жорстоких боїв я не боюся, вони для німців жорстокі. А для нас жорстокі — це коли тир-пир, тир-пир — і ні з місця; як на Слюдянці в кінці нинішньої зими. Далі наступати вже шли нема, а перейти до оборони наказу ще нема. Надто вже безрадісні бої. А тут ще, як на зло, вашого брата — тих, що тут зараз присутні, — як гороху згори насиплють; одного — з дивізії, другого — з корпусу, третього — з армії. І всі тебе в спину штовхають і кожне твоє донесення перевіряють. Я не проти перевірки. Але тоді вже так, щоб усіх однаково! Гадаєш, нашому братові командиру полка досить сказати про самого себе: я людина делікатна — як є, так і доповідаю, а як доповідають мої сусіди — діло не моє! А що означає доповісти не так, як твої сусіди? І ти сам, і ті, хто ліворуч і праворуч від тебе, припустімо, мали невеликий успіх — сама тільки назва. Але ти доповідаєш про це точно, а сусід з допуском: у тебе противник утратив двадцять чоловік, а в нього — «близько роти». А що означає «близько роти»? Все, що менше за роту, можна вважати «близько роти». І виходить, що за тієї ж самої обстановки і за тих самих дій з сусідом, якщо ти доповів ближче до істини, ти гірший, ніж він. І йдеться не про тебе самого, а весь твій полк нібито гірший од інших!
— І який же ти вихід пропонуєш? Як усе-таки нам, перевіряти чи не перевіряти вас? — усміхнувся Синцов.