Чорний вовк

— Цей будинок, — повторив лісоруб. Ковтнув слину. Відчував, що в цьому питанні криється небезпека, та не міг збагнути, яка саме. Старанно вишукував слова в порожній своїй голові, щоб дати розумну відповідь.

— Будинок вибирав не я, — нарешті промовив він.

Капітан це знав. Батько Франека вмер у п’ятдесят п’ятому, а мати на рік раніше. Чому старі прийшли сюди з прекрасної і врожайної Полабської долини — цього тепер не взнає ніхто.

Капітан думав про своє. Служба іноді буває важка, важча, ніж комусь здається. Стерегти кордон — це не означає тільки стояти на посту в негоду, і, поставивши пістолет на бойовий звід, рискувати своїм життям.

Дуже часто це значить і вміти пити. Отаке, наприклад, свинство. І пити не тільки для того, щоб дізнатися про щось, а й просто так, від туги і злості.

— Я знаю, — кивнув він. — Бачте, я не дуже вірю в те, що люди йшли освоювати прикордонні землі знічев’я або з натхнення. І особливо люди з села, у яких була хата в рідних місцях. — Капітан замислено стежив за собакою, очі в якого світилися, наче смарагди. — Одне тільки мене дивує, чому ви не обзаведетеся якоюсь спритною жіночкою, Франеку?

Франек мовчав як пень.

— Боузек від тієї самотності уже починає божеволіти, — додав капітан.

— І я… теж, — погодився Франек. — Але жінку — ні. З жодною жінкою я більш не матиму ніяких стосунків. «Він сказав «більш», — подумалося капітану. Отже, у пізнанні людей Гаєк трохи просунувся вперед.

— Схоже, що в цьому домі з’являються привиди.

— Привиди — то дурниці.

— Так. Безумовно, дурниці. — Капітан, як то кажуть, знав діло. Не продовжував розмови. Такі слова на Франека не діяли.

Краще було мовчати. Майор, який умів так проникливо дивитись на людину, сказав під час останньої зустрічі:

— Колись десь тут, у цьому краї, жила німецька сім’я — Герстнери. Їхній син був есесівець, нагороджений за «подвиги» на сході хрестом з мечами. Коли закінчилася війна, цей есесівець, тікаючи від Радянської Армії, добрався сюди, а звідси втік до американців. Кажуть, тут він залишив якісь папери.

Та слово «край» — поняття аж надто широке. Після сорок п’ятого року кілька десятків халуп лишилися незаселеними і розвалилися або служили мішенями під час військових маневрів, і танки зрівняли їх з землею.

Нічого не збереглося. Ніяких паперів. Після перевороту сюди прийшли різні люди — чесні і шахраї. Вони, зовсім не думаючи про те, що цим, власне, допомагають націстам, спалили і знищили всі папери, які тут були.

— Звичайно, — сказав на прощання майор, — Герстнерів було багато, і це не обов’язково той, з Мюнхена.

— А ви не знаєте, Франеку, що то за німецька сім’я жила тут під час війни? — раптом спитав капітан.

Франек перестав розливати горілку. В нього трохи тремтіла рука, але капітан цього не помічав, — він стежив за собакою.

— Хто ж це може знати? — помалу відповів Франек. — Коли ми в’їхали, вони вже евакуювалися.