Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
«А що, як батько відвозить кудись кузена?» — подумала вона, прочиняючи двері обережно, без рипу, але так, щоб видно було, що діється в коридорі.
Раптом її очі зустрілися з очима батька, і його погляд, хоч і неясний та невидющий, зледенив її жахом. Гранде і Нанон несли на плечах грубу жердину, до неї канатом було прив'язане барильце, подібне до тих, які дядечко Гранде майстрував у себе в кухні, розважаючись у хвилини дозвілля.
— Пречиста Діво! Яке ж воно важке, пане! — промовила стиха Нанон.
— Шкода, що це тільки мідяки! — відповів добряга. — Обережно, не зачепи свічника.
Їх освітлювала єдина свічка, що стояла між двох балясин поручнів.
— Корнуайє,— сказав Гранде, звертаючись до свого сторожа in partibus[20],— пістолети захопив?
— Ні, пане. І чого там боятися за ваші мідяки?
— Справді,— погодився дядечко Гранде.
— До того ж ми поїдемо швидко, — додав сторож, — ваші фермери вибрали найкращих коней.
— Гаразд, гаразд. Ти їм нічого не казав, куди я їду?
— Я й сам не знаю.
— Ну й добре. Віз міцний?
— Oro! Три тисячі фунтів витримає. А скільки вони заважать, ці ваші поганенькі барильця?
— Ну, — сказала Нанон, — про це мене спитайте! Буде сто вісімдесят без малого.
— Помовч, Нанон! Скажеш хазяйці, що я поїхав на село. До обіду вернуся. Поганяй, Корнуайє, треба бути в Анжері до дев'ятої.
Віз рушив. Нанон взяла ворота на засув, спустила собаку, лягла, потираючи оніміле плече, і ніхто по сусідству й не здогадався про від'їзд Гранде, про мету його подорожі. Він діяв цілком таємно. Ніхто ніколи не бачив і гроша в цьому домі, повному золота. Довідавшись уранці з розмови в порту, що внаслідок численних воєнних замовлень у Нанті ціна на золото подвоїлась і що в Анжер наїхали спекулянти, які скуповують його, старий виноградар, узявши на час коней у своїх фермерів, поїхав туди, щоб продати своє золото і на одержані банкноти придбати ренту, ще й заробивши на різниці біржових курсів.
— Батько поїхав, — сказала Ежені, яка все чула зі сходів.
Тиша знову запанувала в домі, і віддалений гуркіт коліс, поступово затихаючи, вже не порушував сну сомюрців. У цю мить Ежені, ще не вловивши вухом, серцем почула стогін, який долинув крізь перегородки з кузенової кімнати. Смужка світла, тонка, як лезо шаблі, пробиваючися крізь щілину в дверях, перетинала балясини старих сходів.
— Він страждає,— казала вона, ступаючи через дві сходинки.
Знову почувши стогін, вона вибігла на площадку, що перед його кімнатою. Двері були прочинені, вона їх штовхнула. Шарль спав, звісивши голову зі старого крісла; рука, впустивши перо, майже торкалася підлоги. Він нерівно дихав, бо лежав у незручній позі; це злякало Ежені, і вона швидко ввійшла.
«Він, мабуть, дуже стомився», — подумала дівчина, розглядаючи з десяток запечатаних листів. Вона прочитала адреси: «Пп. Фаррі, Брейльману і К каретним майстрам», «Панові Бюїссону, кравцеві» і т. ін.
«Він, певне, влаштував усі свої справи, щоб мати змогу незабаром виїхати з Франції», — подумала дівчина.
Погляд її спинився на двох розгорнутих листах. Слова, якими починався один з них: «Люба моя Аннето…» — приголомшили її. Серце в неї забилося, ноги приросли до підлоги.
«Його люба Аннета! Він любить, він люблений! Марні надії… Що ж він їй пише?»
Ці думки промайнули у неї в голові і в серці. Їй увижалися ці слова скрізь, навіть на плитках підлоги, накреслені вогненними літерами.
«Уже зректися його! Ні, я не читатиму цього листа. Треба йти… А коли б я його все-таки прочитала?..»
Вона подивилася на крісло, підняла кузенові голову і поклала на спинку крісла, а він піддався, як дитина, котра й у сні пізнає матір і, не прокидаючись, приймає її піклування та поцілунки. Як мати, Ежені підняла звислу руку і, як мати, ніжно поцілувала його в волосся. «Люба Аннето!» Якийсь демон кричав їй у вуха ці слова.
— Знаю, що роблю, може, й погано, але я прочитаю цього листа, — промовила вона.
Ежені відвернулася, її благородна чесність повставала. Уперше в житті добро і зло зіткнулися в її серці. Досі їй не доводилося червоніти за свої вчинки. Пристрасть, цікавість захопили її. З кожним реченням серце її переповнювалося хвилюванням і ще солодшими стали для неї втіхи першого кохання.
20
Тут: частково виконуючого обов'язки сторожа (латин.).