Лабіринт біля моря

«Я вперше урочисто увійшов під гук гармат до скарбниці (Акрополя), де містяться ті дива, і повертався туди інкогніто чотири рази, щоб краще могти подивуватися і пізнати прекрасні скульптури, які мій маляр дуже добре відтворив».

Рисунки Парфенону — їх автором є Жак Каре — не шедевр, і це, зрештою, до кращого, бо митець із фантазією не був би таким докладним. Їх, безумовно, виконували поспіхом, з незручної позиції, без жодних полегшень у формі риштовань, але їхня вартість як документу — безцінна.

Нуантель був, мабуть, щирим шанувальником античних творів, і стурбованість за їх долю, а також менш безкорисливі мотиви виразно проглядають у рапортах посла. «Оригінали заслуговують якнайбільше, щоб їх умістили в кабінетах чи галереях Його Королівської Милості, де вони би втішались опікою, якою Величність оточує мистецтво й знання […]; тоді б опинилися вони поза досяжністю зневаги й образ турків, котрі, щоб запобігти ідолопоклонству, гадають, що чинять річ, гідну похвали, відбиваючи скульптурам носи або інші фрагменти».

Рисунки, які зберігаються в течці й були виконані під час мандрівки Нуантеля, свідчать, що чимало статуй парфенонського фронтону були суттєво ушкоджені, проте, якщо так можна висловитися, головний скульптурний комплекс зберігся в цілості.

Через століття французьким послом у Константинополі став граф Шуазель-Гоф’є. Двадцятичотирирічним юнаком він здійснив було мандрівку до Греції, яку описав у голосній книжці Voyage pittoresque dans l’Empire ottoman, en Grèce…[37] Освічений гуманіст, член Академії Інскрипцій, пізніше Французької Академії, він мріяв, подібно до Нуантеля, щоб здобути для Франції колекцію грецьких скульптур. В Афінах діяв його агент Луї Фовель — консул, маляр і рисувальник. В одному з листів посол доручає Фовелеві здобути одну з каріатид Ерехтейону, а в іншому знову пише цілком відверто, щоб той не втрачав жодної нагоди вкрасти все, що тільки можна вкрасти. Ужинок цих спроб був, однак, дуже мізерний; хіба що одна метопа з фронтону, скинута бурею, перебуває тепер у Луврі.

Те, чого не вдалося здійснити французам, учинив чоловік, прізвище якого досі будить гнів у філоеллінів — Томас Брюс Елґін. Байрон сказав про нього з кусючою іронією: «Quod Gothi non fecerunt, Scotus fecit»[38]. Призначений у 1789 році англійським представником при Високій Порті, лорд Елґін узявся за справу перенесення скульптур Акрополя «в більш безпечне місце» з нечуваною енергією, мобілізувавши всі доступні політичні й фінансові засоби. Йому вдалося отримати дозвіл турецької влади на виготовлення гіпсових відливків, а також вивезення каменів із написами та певних дрібних фрагментів скульптур. Навколо Парфенону виростають риштовання. Два італійські архітектори, два фахівці з відливів (теж італійці) та російський маляр Фьодор Івановіч, званий не надто ввічливо «калмиком лорда Елґіна», а також десятки робітників під керівництвом маляра Люджієро, беруться до праці. Найбільш інтенсивний період припадає на 1801–1803 роки. Оті «кілька скульптур», про які йдеться в турецькому дозволі, можна нині побачити в лондонському Британському Музеї. Насправді це гігантська колекція, яка складається з дванадцяти великих фрагментів фронтону, п’ятнадцяти метоп і п’ятдесяти шести барельєфів фризу, на яких зображена панафінейська процесія.