Задуха

І всі інші натуральні стимулятори. Мускатний горіх, арахісова лузга — все не те. Кріп, листя гортензії, сік салату-латуку — не те.

Ночами вони з мамою забиралися в чужі сади. Вона пила пиво, яке господарі виставляли для слизняків і равликів; вона общипувала дурман, беладонну й кошачу м’яту. Вона підкрадалася до машин, запаркованих на вулиці, й дихала бензином із баків. Вона залазила в чужі гаражі й дихала пічним паливом із каністр.

— Позаяк Єва все це затіяла, чому б мені це не припинити. У неї вийшло, в мене також має вийти, — каже мама. — Господу подобаються енергійні та підприємливі.

Повз них мчать автомобілі. Люди їдуть кудись цілими сім’ями, з собаками й речами. Мама махає їм: проїжджайте.

— Кора головного мозку і мозочок, — каже мама. — Ось де наша проблема.

Якщо вдасться домогтися того, щоби працював тільки стовбур мозку, а решту мозку «відключити», це й буде порятунком.

Десь між журбою та радістю.

Риби, наприклад, не потерпають од різкої зміни настроїв.

У губок завжди все прекрасно.

Гравій скрипить у них під ногами. Від машин, які проїздять повз них, пашить жаром. Гарячий вітер.

— Моя мета, — мовить мама, — не в тому, щоби спростити собі життя.

Вона каже:

— Моя мета — спростити себе.

Вона говорить, що насіння іпомеї — це не те. Вона вже пробувала. Ефект є, але він швидко минає. Листя солодкої картоплі — це не те. І ромен-зілля, і екстракт хризантем — усе не те. І листя азалії та ревеню. І нюхати пропан — це не допомагає.

Ночами, коли ми з мамою забиралися в чужі сади, мама пробувала всі рослини — всі до єдиної.

А ці космічні наркотичні речовини, говорила вона, ці стабілізатори настрою й антидепресанти, вони лікують лише симптоми, а не саму хворобу.

Будь-яка залежність, говорила вона, це всього лиш іще один спосіб розв'язати ту ж саму проблему. Наркотики, переїдання, алкоголь або секс — усього лиш іще один спосіб знайти мир і спокій. Втеча від знання. Від цього яблука.

Мова, говорила вона, це наш спосіб дати раціональне пояснення чудесам. Розкласти незбагненне ціле на частини. Спосіб звільнитися. Забутися. Вона говорила, що люди просто не в змозі усвідомити істинну красу світу. Світу незбагненного й такого, що не піддається ніяким поясненням.

Попереду показався придорожній ресторанчик в оточенні величезних вантажівок — більших, аніж сам ресторанчик. Тут же стояли й деякі з нових машин, у які мама не захотіла сідати. Пахло гарячою їжею, приготованою в одній і тій же фритюрниці з киплячою олією. Пахло бензином і вихлопним газом — двигуни деяких вантажівок працювали на холостих обертах.

— Ми живемо у світі, який давно вже нереальний, — сказала мама. — Ми живемо у світі символів.

Мама зупинилась і полізла до себе в сумочку. Вільною рукою вона обіперлась об плече хлопчика і обернулася подивитись на гору.

— Останній погляд на рештки реальності, — сказала вона, — і ходімо їсти.

Вона вставила в одну ніздрю свою білу трубочку і глибоко вдихнула.