Ми були брехунами
- Автор: Локхарт Эмили
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0510-9
- Переводчик: Юлія Максимейко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ми були брехунами». Краткое содержание книги:
Ми копирсалися в продуктах, як раптом почули голоси. На кухню заходили тітки, їхні інтонації були звинувачувальні, істеричні.
— Ось чому люди вбивають одне одного, — з гіркотою мовила Бесс. — Краще мені звідси піти, перш ніж я зроблю те, про що шкодуватиму.
— Але ж ти це не всерйоз, — сказала Керрі.
— Мені краще знати! — вигукнула Бесс. — У тебе є Ед. Тобі не так потрібні гроші, як мені.
— Ти вже вчепилася кігтями в бостонський будинок, — нагадала мама. — Дай хоча б острову спокій.
— Хто домовлявся про все на маминому похороні? — огризнулася Бесс. — Хто тижнями лишався біля батька, хто займався паперами, хто спілкувався з гостями на поминах, розсилав листи з подяками?
— Ти ж живеш біля нього, — відповіла мама. — Ти і так була там.
— Так, а ще на мені було господарство, четверо дітей і робота, — додала Бесс. — А на вас — ні.
— Робота на неповний день, — уточнила мама. — І якщо ти ще раз скажеш «четверо дітей», я закричу.
— Я, до речі, теж займаюся господарством, — озвалася Керрі.
— Кожна з вас могла б приїхати на тиждень-два. А ви звалили це все на мене, — стояла на своєму Бесс. — Саме я займалася батьком увесь цей рік. Це я прибігаю, коли йому потрібна допомога. Це мені доводиться стикатися з його божевіллям і його горем.
— Не кажи так, — обірвала її Керрі. — Ти не знаєш, як часто він телефонує мені. Ти не знаєш, що мені доводиться терпіти, аби тільки лишатися для нього гарною донькою.
— Тож, ясна річ, я хочу цей будинок, — продовжувала Бесс, ніби й не чула нічого. — Я його заслужила. Хто возив маму на прийом до лікарів? Хто постійно був біля її ліжка?
— Це несправедливо. Ти ж знаєш, що я приїздила. І Керрі приїздила також.
— У гості, — прошипіла Бесс.
— Ти не мусила робити все це, — сказала мама. — Ніхто тебе не просив.
— Більше ніхто не хотів цього робити. Ви залишили це мені і ніколи не дякували. Я тіснюся в Каддлдауні, а ще там найгірша кухня. Ви туди ніколи не заходите, а то були б здивовані, у якому він поганому стані. Він майже нічого не коштує. Перед смертю мама відремонтувала кухню в Уїндермірі й ванні кімнати в Ред-Ґейті, але Каддлдаун лишився таким, як і був, — і от ви двоє позбавляєте мене компенсації за все, що я робила і роблю.
— Ти сама погодилася на проект Каддлдауну, — відрізала Керрі. — Ти хотіла гарний краєвид. Тільки твій будинок має вихід до моря, Бесс, а ще ти отримуєш усю татову відданість і підтримку. Я думала, тобі цього досить. Бачить Бог, що ми не в змозі цього заслужити.
— Це лише ваш вибір, — сказала Бесс. — Це твій вибір — бути з Едом, жити з ним. Твій вибір — щороку приїздити сюди з Ґетом, навіть знаючи, що він тут зайвий. Ти знаєш, як до цього ставиться тато, та попри це не тільки продовжуєш стосунки з Едом, а ще й демонстративно привозиш із собою його племінника, ніби зухвала дівчинка — заборонену іграшку. Весь час ти прекрасно розуміла, що робиш.
— Не смій говорити про Еда! — закричала Керрі. — Замовкни, просто замовкни!
Звук удару — Керрі дала Бесс ляпаса по губах.
Бесс пішла. Грюкнувши дверима. Мама теж пішла.
Ми з Ґетом сиділи на підлозі комори, тримаючись за руки. Намагаючись не дихати, намагаючись не рухатись, поки Керрі завантажувала тарілки до посудомийки.
ЗА КІЛЬКА ДНІВ дідусь покликав Джонні у свій кабінет у Клермонті. Попросив Джонні про послугу.
Джонні відмовився.
Дідусь сказав, що як Джонні цього не зробить, то залишиться без коштів на навчання.
Джонні сказав, що не втручається в особисте життя матері і що в такому разі він працюватиме як навіжений у місцевому громадському коледжі.
Дідусь викликав Тетчера. Джонні сказав Керрі.
Керрі попросила Ґета не приходити на вечерю в Клермонт. «Гарріса це дратує, — пояснила вона. — Для нас усіх буде краще, якщо ти поїси якісь макарони в Ред-Ґейті, або ж я можу попросити Джонні принести тобі тарілку з їжею. Ти ж усе розумієш, правда? Просто поки все владнається».
Ґет не розумів. Джонні теж.
Усі Брехуни припинили приходити їсти в Клермонт.
Незабаром Бесс попросила Міррен натиснути на дідуся щодо Уїндерміру. Вона мусила взяти Бонні, Ліберті й Тафта з собою і поговорити з ним у його кабінеті. «Вони — майбутнє родини», — так мала сказати Міррен. Оцінки Джонні та Кейді з математики не тягнуть на Гарвард, а Міррен — тягнуть. У Міррен підприємницький розум, у ній є все, що цінує дідусь. Джонні та Кейді надто легковажні. І поглянь на цих чудових дітей: милих білявих близнючок, веснянкуватого Тафта. Вони ж Синклери до самих кісток.