Парад планет
- Автор: Гуцало Євген Пилипович
- Серия: Пригоди Хоми Прищепи #3
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Парад планет». Краткое содержание книги:
— Хто відає! — розмисливо сказав старший куди пошлють. — Так із копита я вам не можу відповісти, чи зі мною ліпше в пеклі, ніж із вами в раю. Але, видно, ні в Оксфорді, ні в Кембріджі вас такого простенького діла не вчили, то в Яблунівці повчіться, вміння знадобиться на старість, потім ще й іншим академікам передасте — своїм і чужим, котрі б ото раді косити, та нема кому за ними косу носити.
— Бо з простоти люди пропадають, — згодився маститий Мастодонтов-Рапальський. Вила-згрелі він намагався втримати однією рукою, бо другою хапався за золоте пенсне, що спадало з перенісся гачкуватого носа. — От вам, Хомо Хомовичу, допомагає, а мені чомусь зовсім не допомагає моя обізнаність із гальмівними нейронами, рецептивними полями, синаптичною передачею...
— Не скажіть! — заперечив старший куди пошлють і скривився так, як ото подеколи святий на святого кривиться. — Без тих знань ви отут на корівнику, може, не варті були б і печеної цибулі.
Добре, що грибку маслючку трапився такий старатливий шеф, як академік Мастодонтов-Рапальський. Звісно, за першим наїздом до колгоспу в цього славнозвісного авторитета не все виходило з вилами-згрелями, а чи знайдеться сміливець, який стверджуватиме, що в академіка нічого не виходитиме й через кілька років шефської допомоги? Але, на жаль, не всі поміж приїжджих шефів відзначались таким сумлінням і скромністю, як Мастодонтов-Рапальський.
Якийсь академік носив оберемками вико-мішанку й закладав у жолоби для худоби. Дрібненький, наче немовлям ніколи не нюхав материнського молока, з блакитною оксамитовою шапочкою на голові, що скидалась на цурку для гри в скраклі, цей академік світив злими золотавими очима, що нагадували монети царської чеканки. Маститий Мастодонтов-Рапальський пошепки сказав старшому куди пошлють, що золотоокий в оксамитовій шапочці — знаменитий сходознавець, часто виїжджає в арабські країни, брав участь у якихось древніх розкопках на берегах Мертвого моря, написав цінні праці про унікальні й рідкісні монети династій Саманидів, Тимуридів і Шейбанидів, здатен годинами аналізувати традиційні версії сюжету про Юсуфа й Заліха в пуштунській літературі, може в самозабутті напам’ять цитувати Османські судові документи будь-якого століття. Авжеж, вико-мішанка з його рук розсипається, авжеж, він не годен пройти як слід по корівнику, але нехай старший куди пошлють не сумнівається, що золотоокого в блакитній шапочці знають майже всі тюркологи. Мабуть, в очах Хоми невірного і лукавого майнув сумнів чи недовіра до почутого, бо маститий Мастодонтов-Рапальський проворно скочив до знаменитого сходознавця, щось шепнув на вухо — і в того від обурення побільшало золота в кожному оці принаймні унцій на тридцять-сорок. Заплітаючись тоненькими ніжками в підстилці, він підійшов до грибка маслючка й відрекомендувався: Йона Ісайович Корогли. Рука, яку потиснув грибок маслючок, була тверда, маленька й кругла, наче мідна фельса, себто монета. А потім став мало не виспівувати арабською мовою, химерно округлюючи або витягуючи рум’яні, мов персики, губи. Коли Йона Ісайович Корогли вмовк, старший куди пошлють сказав із усмішкою:
—Даруйте, що я трохи засумнівався у вашій ученості, але після того, як ви майстерно продекламували газель із паризького рукопису Дивана, що належить незрівнянному Бабуру, я більше нітрохи не сумніваюсь у вашій ерудиції.
У бідного Корогли від здивування обличчя стало таке, наче він тільки щойно втямив, що приїхав до Яблунівки у великому чоботі на лівій нозі, а малий чобіт забув удома під лавкою, і гордий погляд золотих очей став прямий, як свинячий хвіст. А грибок маслючок оту газель Бабура, що прозвучала арабською мовою, відразу ж переклав на українську. Його сухий, мов перець, голос арабською тривогою звучав на яблунівському корівнику:
—З тих пір, як це обличчя й ці коси заполонили моє серце, вдень немає мені спокою, вночі немає мені сну.
В яку сторононьку я не піду, поряд зі мною йде страждання, куди б я не повернувся, назустріч мені йде горе. Сотні мук і кривд звідавши, тисячі страждань і печалей звідавши, спокою мало звідавши — такий, як я, є ще хто-небудь? Розлука з цією сонцеликою, біль від цієї непоправної біди запалили в моєму серці вогонь, затопили мою душу водою. Хоч би й як було тяжко, не кажи людям про свій біль, бо твій плач, о Бабур, для людей — сміх.
Академік Мастодонтов-Рапальський, якого старший куди пошлють уже встиг зачарувати раніше, дивився йому прямісінько в рот, поки з того рота вилітали всі бейти — від першого до останнього. Академік Корогли ще не здогадувався, що за оцим грибком маслючком водиться сила, здатна й мертвого з могили підняти, тому лиш ошелешено кліпав повіками, вислухавши газель по-українськи.