Гілея

За всю зиму Ілько Сторожук так і не вибрався жодного разу додому, бо такі курси — вгору ніколи глянути: зранку лекції, потім практичні заняття на ділянках науково-дослідної станції, а у вихідні — цілий день сидиш над всякими брошурами та пишеш конспекти, одне слово, наука. А до того ж Ілька ще на першому зібранні обрали старостою як людину військову і освічену, бо закінчив він сім класів, а деякі курсанти із чотирма приїхали.

За порадою директора станції Семена Петровича Мартинюка Ілько завів журнал обліку роботи і занотовував у нього все, що відбувалося за день. Він завжди ходив з цим журналом і раз на тиждень доповідав керівництву про життя курсантів. Крім того, Ілько стежив за порядком у гуртожитку, що його спеціально обладнали в трьох кімнатах станції, і вів безкінечні перемови з кухарем емтеесівської їдальні, який щодня проголошував, що годує курсантів востаннє, бо нема ліміту. Ілько ж доводив, що вони можуть прожити і на борщі або картоплі, а ліміт хай уже споживає сам кухар.

Швидко минув час, не зогледівся Ілько, як і весна настала, і вже невдовзі закінчиться навчання на курсах. З огляду на цей урочистий момент Ілько передав листа дружині і чекав, коли приїде Тетяна. Дуже хотілося, щоб вона була присутньою на вечорі, коли їм вручатимуть посвідчення про закінчення курсів. Але замість дружини приїхала дочка. Зрадів Ілько.

— Оце ж моя донечка, Настуня, — увів до кімнати, де йшли заняття.

Настуня сіла поруч з батьком за стіл і цілу годину змушена була слухати лекцію про шкідників лісу.

Після лекції Ілько водив Настуню по території станції. Йому було приємно, що до нього раз у раз підходили курсанти, а то й науковці з різними справами, бо ж староста!

Ілько давав вичерпну характеристику усім, хто потрапляв йому на очі, і, видно, добрий чоловік був батько, бо всі для нього були прекрасними й душевними людьми.

— Ото, Настуню, з лопатою пішла Марина Гомон. З хутора Овечого. Дві зими колись у школу ходила, а голова — професорська: що прочитає раз — напам’ять розкаже... А то на розсаднику працює Андрій Моторний. Дуже любить про все питати. За день може двісті запитань поставити. То про ліс щось питає, то про зірки... А то — Валя Дорошенко — мій начальник, зветься молодший науковий працівник, розумна дівчина, а біля неї наш директор станції Семен Петрович Мартинюк — все життя вивчає дерево, як воно і де росте. А це придумав, як садити ліси на наших пісках... торфогніздовим способом. І ще в нас є один вчений — Василь Олександрович Вигдаров, з ним я дружу. Він був відкликаний з діючої армії і складав плана по перетворенню природи, а це вже два роки як переїхав з Москви сюди, щоб залісити піски. З Мартинюком вони все сваряться, як краще садити у нас ліси, але щодня ходять один до одного пити чай... Мене теж інколи запрошують...