Зима наближається
- Автор: Каспаров Гарри Кимович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0483-6
- Переводчик: Ярослав Лебеденко
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Зима наближається». Краткое содержание книги:
Прийшовши до влади, Путін здебільшого здавався незаплямованим корупцією та фінансовою руїною, що асоціювалися з адміністрацією Єльцина. Фінансова криза 1998-го змусила Єльцина навести в домі лад, і разом із поганим він повимітав і гарне. Команда економічних реформ на чолі з Анатолієм Чубайсом була просто-таки демонізована, іноді справедливо, а іноді не дуже. Чистка торкнулася також молодого єльциніста з команди Чубайса — Бориса Нємцова. Колись Єльцин збирався зробити його своїм наступником, і надалі Нємцов став одним із найсильніших голосів опозиції до згортання Путіним демократії в Росії. Ми з Борисом багато років тісно співпрацювали в антипутінському опозиційному русі, тому я вжахнувся, але не здивувався його вбивству в Москві 27 лютого 2015 року.
Потреби Бориса Єльцина були значно більш особистими. Навколо нього й членів його сім’ї виникало все більше звинувачень у корупції, причому не просто «родини», як називали ближнє коло олігархів та радників, а його справжніх родичів. Пертурбації в уряді 1998 року стривожили Єльцина й змусили його відчути свою вразливість. Річ була в тім, що, перш ніж він це усвідомив, у Думі набрали сили прихильники імпічменту, які поступово замінили в кріслі прем’єр-міністра Чорномирдіна на Примакова. Єльцину був потрібен наступник на президентській посаді, який був би вдячним і лояльним до нього, не мав своїх власних виборців та був би достатньо сильним, аби протистояти ворогам Єльцина, якщо ті візьмуться за нього.
Молодша донька Єльцина Тетяна була також його близьким радником і основною силою за троном в останні роки каденції. Саме їй приписують вплив на батька щодо вибору Путіна. Тут спіраль історії переносить нас у 1933 рік, коли хворого президента Німеччини Пауля фон Гінденбурґа син Оскар переконав призначити канцлером Адольфа Гітлера. І через лічені години після смерті фон Гінденбурґа в 1934-му Гітлер очолив одразу дві гілки державної влади. За іронією долі, у своєму блозі у 2010-му Тетяна Юмашева (прізвище доньки Єльцина в шлюбі) стисло й обережно спробувала захистити свого батька та його спадок від спроб путінського режиму переписати історію 1990-х.
В іншому пакт про ненапад між Путіним та «родиною» тримався дуже добре. Фактично я вважаю, що Путін був обережним щодо повного руйнування російської демократії до самої смерті Єльцина. Незважаючи на всі свої вади й гріхи, Єльцин був справжнім борцем за свободу. Якби він відчув себе зобов’язаним засудити диктаторські маневри Путіна, це могло мати реальне відлуння, що докотилося б до виборів 2008-го. Але після смерті Єльцина 23 квітня 2007 року Путін явно вже не відчував жодних обмежень.
Єльцин заслуговує на те, щоб його пам’ятали не лише за пияцтво й виступ на танку під час спроби серпневого путчу. У грудні 1991 року західний світ із глибокою підозрою спостерігав, як Михайло Горбачов був змушений скласти свої повноваження президента СРСР. Мало хто тоді вірив, що Єльцин очолить революцію, яка врешті змете комуністичні установи та розвалить радянську імперію. Проте саме Єльцин, а не Горбачов вивів Росію із задзеркалля на сонячне світло. А потім, протягом болючого перехідного періоду, росіяни поступово втрачали ілюзії щодо осяйного майбутнього, що чекає на них просто за рогом. Корупція, бідність, злочинність і війна на Північному Кавказі робили щоденне життя в Росії доволі огидним, і основну провину за це люди покладали на Єльцина.
Але хто б зумів знайти простий шлях назовні наприкінці 1991 року, коли розпався Радянський Союз і єдиним важливим питанням було виживання як російської держави, так і її народу загалом? Таранної сили Єльцина виявилося достатньо, щоб зруйнувати в’язницю минулого, але йому не вистачило підготовки й креативності, щоб спроектувати палац майбутнього.
Попри всі виклики, у 2000 році росіяни жили в тій самій системі координат, що й решта цивілізованого світу, міряючи успіхи та невдачі свого життя за тими самими стандартами. Як і багато моїх співвітчизників, я завжди підтримував Єльцина й голосував за нього з великими очікуваннями з 1989-го до 1993-го року й тяжкими почуттями в 1994-му та 1996-му, коли єдиною його великою чеснотою залишилося стояння на заваді комуністичному реваншизму.
Розчарування росіян в останні два роки його перебування при владі зростало через нездатність Єльцина провести необхідні реформи та викорінити корупцію з політичного й економічного життя Росії. Але, відверто кажучи, ми не мали жодної реальної альтернативи. Оцінюючи плюси й мінуси правління Єльцина, хтось може сказати, що він не зумів видалити з російського ґрунту сім’я комунізму та КДБ, але принаймні не давав їм проростати на його очах.