Оцеола, вождь семінолів [UK]

Я розсердився, бо це були брехливі закиди. Тим паче, що більшість тих, хто звинувачував Оцеолу, не так давно прибули в наші краї. Вони напевне не могли знати минуле людини, яку так плямували.

Ясна річ, Рінгольди приєдналися до наклепників. Вони добре знали молодого вождя, але я зрозумів їхній хитрий задум. Я відчував, що мушу щось сказати на захист Оцеоли. І на це в мене були дві причини: по-перше, його тут не було, а по-друге, він урятував мені життя. За столом зібралося високе панство, та я не міг стриматися.

– Панове! – почав я так голосно, щоб мене почули всі присутні. – Чи маєте ви бодай якісь докази, які підтвердили б справедливість ваших звинувачень проти Оцеоли?

Запала мовчанка. Довести, що Оцеола був пияком, викрадачем худоби чи шахраєм, ніхто не міг.

– А! – нарешті вигукнув Аренс Рінгольд різким, скрипучим голосом. – То ви, лейтенанте Рендольф, захищаєте його?

– Поки ви не наведете мені вагоміших доказів за голослівне твердження, що він недостойний захисту, я стоятиму за нього.

– Це неважко! – вигукнув один з офіцерів. – Усі знають, що він краде худобу.

– Ви помиляєтеся, – заперечив я самовпевненому оратору. – Мені, наприклад, про це нічого не відомо. А вам?

– Ну, особисто я цього не бачив, – відповів офіцер, трохи спантеличений моїм раптовим допитом.

– Якщо вже йдеться про крадіжку худоби, панове, то я можу розповісти вам цікавий випадок, що безпосередньо стосується теми нашої розмови. Якщо ваша ласка, я розповім.

– О, звісно, ми готові послухати!

Я коротко виклав епізод із крадіжкою худоби адвоката Грабса, звісно, опустивши всі імена.

Моя розповідь усіх приголомшила. Я бачив, що вона справила враження навіть на генерала; агент був явно роздратований. Я відчував, що його значно більше влаштувало б, якби я тримав язик за зубами.

Та найбільше моя розповідь вразила Рінгольдів – батька і сина. Обидва зблідли і стривожилися. Крім мене, мабуть, ніхто не помітив цього, але я зрозумів, що їм відомо більше, ніж мені.

Потім усі почали говорити про те, скільки втікачів негрів може ховатися між індіанцями і чи може їхня допомога виявитися суттєвою в разі збройного зіткнення. Це було серйозне питання. Всі знали, що в резервації оселилося багато негрів і мулатів, які були там і за скотарів, і за хліборобів. Деякі з них озброєні ходили по саванах і лісах, цілком опанувавши життя вільного індіанського мисливця. Були різні припущення: одні стверджували, що їх набереться з п’ять сотень, а інші вважали, що не менше тисячі. Негри всі до єдиного будуть проти нас – із цим усі одностайно погодилися. Тут не могло бути інших варіантів!

Одні вважали, що негри чинитимуть слабкий опір, інші – що вони сильні вояки. Останнє припущення було набагато ближче до істини. Та всі сходилися на думці, що негри дуже допоможуть противнику і завдадуть нам чимало клопоту. А дехто навіть стверджував, що нам слід більше побоюватися «втікачів» чорних, ніж червоних. Це був своєрідний каламбур.[40]

Не могло бути сумнівів, що негри візьмуться за зброю і що вони дадуть рішучу відсіч. Знання «звичаїв» білих робило їх небезпечними супротивниками. Крім того, негри не боягузи, і вони не раз доводили свою хоробрість. Поставте озброєного негра перед справжнім ворогом – з плоті, кісток і крові, – і він не відступить. Інша річ, якщо ворог безтілесний і належить до світу злого бога Обеа. Неосвічені діти Африки дуже забобонні. Вони живуть у світі привидів, вампірів і домовиків, і їхній страх перед цими надприродними істотами непереборний.

Під час цієї розмови про негрів я завважив розлюченість моїх співрозмовників, особливо плантаторів у штатському. Деякі висловлювали своє обурення брутальною лайкою, погрожуючи втікачам усіма можливими видами покарання в разі, якщо їх полонять. Сама думка про можливість захопити негрів у свої лаписька п’янила плантаторів. Вони впивалися можливістю помсти. Скільки ж витончених і страшних покарань загрожувало тому нещасному втікачеві, який би потрапив у полон!

Усі ви, хто так далеко мешкає від цього світу пристрастей, не збагнете відносин, що склалися в Америці між білими і кольоровими. Зазвичай між ними немає гострої ворожості – навпаки! Білий добре ставиться до свого кольорового «брата», та лише доти, поки той ні в чому не проявляє своєї волі. За найменшого ж опору білий миттєво спалахує ворожими почуттями, і вже не йдеться про правосуддя і милосердя, залишається тільки неприборкана жага помсти.