Дарксіті
- Автор: Соколюк Остап
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Дарксіті». Краткое содержание книги:
Бах! Пролунали вистріли. Що сталось? Між мною і рештою людей залишалось мертве тіло першого, але що там відбувається позаду?
— Пол! — раптом крикнув я.
Відповіді не було. Я вивернувся і рубанув рукою вперед. Хтось вхопив мене і вкусив за палець. Я упав. Це була дуже брудна бійка. І скільки уже можна потрапляти у пекло, де тебе притискає цілий потік ворогів до підлоги?
«Тобі жопа. Тобі жопа!» — начитував мантру всередині мене мій чорний двійник.
«Я їх всіх убив. Я їх всіх убив!» — заволав я всередині.
Мене немов ошпарили кип’ятком. А потім — тупий біль паралізував все тіло. Я повалився на землю. Хапнув ротом повітря і застогнав. «Пол!» — почув я крик Раґнара. В очах потемніло. «Тримайся! Не відключайся!» — закричав я сам до себе подумки.
Я піднявся. Не знаю, яким чудом, але це були нелюдські можливості. Ножа більше не було — він випав. Але у мене була лють. Скажена ненависть до цієї людської плоті, що напирала на мене.
Чиєсь вухо попало мені під руку, і я із силою потягнув його. Захрустіли хрящі і у квартирі пролунав чоловічий вереск. Таке рідко почуєш. Удар — зламалась чиясь челюсть. Удар — зламався чийсь ніс. Раптом я зрозумів, що залишився лише один дієздатний суперник.
Я штовхнув його у вітальню, щоб збільшити простір для бійки. Він вихопив пістолет.
— Будеш стріляти?
— Буду.
— Брешеш, — вишкірився я. — Ти — труп. Знай це.
— Містер Драк дістане тебе з-під землі. Я це зробив — зробить хтось інший.
— Ти? Ти мене знайшов?
— Так.
— Як?
— У кав’ярні. Вони назвали твоє ім’я. Чоловік і жінка.
Я кивнув:
— Тобі повезло, сосунок. Більше такого не буде.
Я зробив крок.
— Не треба! Я вистрелю!
— Драк сказав взяти мене живим. Ти не зможеш. Ти ж тупий посіпака.
Я кинувся вперед. Він не вистрілив. Бій почався і швидко закінчився. На вулиці не буває довгих бійок, якщо суперники уже мали хоч трохи досвіду. Всі ми б’ємо лише з однією ціллю — щоб одразу убити.
Останній виблюдок містера Драка упав на підлогу, а я підхопив його пістолет і за декілька секунд зробив контрольні вистріли всім нападникам. Семеро трупів.
У коридорі на підлозі лежав Пол. Він ще дихав. Я схилився біля нього. Він весь заливався кров’ю.
— Пол, все буде нормально. Ти виживеш, — сказав я слова, котрі уже нічого не значили.
— Кален… Кален… Попіклуйся про неї… — прохрипів Пол і помер.
Я чекала його — мого коханого чоловіка, а він все не повертався. Приготовлена вечеря почала холонути…
РОЗДІЛ 5. СПЛЯЧІ БОГИ
«Ніколи не обмежуй себе добрими ділами — твори зло. Кари не буде…»