Італійські черевики

Я не відповів, об’їхав квартал і потрапив на правильну дорогу. Біля пункту невідкладної допомоги стояла одна з тих медсестер, яка приймала нас уночі. Вона курила, і, здавалось, не впізнала нас. У давні часи, подумав я, вона могла бути однією з героїнь картин Караваджіо.

Ми зайшли всередину. Двері до палати, де залишилась Гаррієт, були відчинені. У палаті нікого не було. По коридору йшла медсестра. Я спитав про Гаррієт. Вона зміряла нас поглядом. Вочевидь, ми були схожі на мокриць, які вилізли з-під холодного каміння, перебувши там ніч.

— Пані Гьорнфельдт вже нема, — сказала вона.

— Куди ви її перевели?

— Ми її нікуди не переводили. Вона втекла сама — одягнулась і зникла. І ми не змогли нічого вдіяти.

Вона здавалася сердитою, так наче Гаррієт обдурила саме її.

— Невже її ніхто не побачив?

— Медсестри регулярно заглядали в її палату. Чверть по сьомій її вже не було.

Я глянув на Луїз. Вона повела очима, і я сприйняв це як сигнал.

— Вона нічого не залишила? — запитала Луїз.

— Ні, нічого.

— Тоді вона точно поїхала додому.

— Вона повинна була повідомити нас, якщо не хотіла більше залишатись.

— Така вже вона є, її не зміниш, — сказала Луїз. — Вона моя мама.

Ми вийшли з лікарні крізь запасний вихід.

— Я її знаю, — повторила Луїз. — І знаю, де вона. У нас є домовленість ще з мого дитинства. Найближче кафе — місце зустрічі, якщо загубимось.

Ми обійшли лікарню аж до головного входу. У великому фойє була кав’ярня.

Гаррієт сиділа за столиком і пила каву. Побачивши нас, вона помахала рукою. Вона наче збадьорилась від нашої появи.

— Ми й досі не знаємо, що з тобою сталося, — строго сказав я. — Лікарям необхідно було перевірити взяті аналізи.

— У мене рак, і я помру, — сказала Гаррієт. — У мене замало часу, щоб лежати в лікарні і панікувати. Я не знаю, що сталось учора. Мабуть, перехилила зайвого. А зараз я хочу додому.

— До мене чи в Стокгольм?

Гаррієт ухопила Луїз за руку і встала. Ходунці стояли біля газетного стенда. Вона схопилась за руків’я своїми тендітними пальцями, — неймовірно, як їй тільки вдалось витягти мене з озера. Повернувшись у трейлер, ми втрьох лягли у вузьке ліжко. Я лежав скраю, звісивши одну ногу на підлогу, і невдовзі провалився у сон.

Уві сні я бачив Янсона на своєму гідрокоптері. Він врізався в кригу, немов гострозуба пила. Я заховався за скелею, аж доки він не зник. Піднявшись, я побачив на кризі Гаррієт зі своїми ходунцями. Вона була гола. Обабіч виднілась велика ополонка. Я здригнувся — обидві жінки спали. В голові рвучко зринула думка взяти куртку і залишити трейлер. Але я не вставав і невдовзі знову заснув.

Ми прокинулись водночас о першій годині. Я вийшов у туалет. Снігопад припинився, і хмари відпливали геть.

Ми випили кави. Гаррієт попросила зміряти їй тиск, тому що їй боліла голова. Як виявилось, тиск був лише трохи підвищений. Луїз захотіла, щоби я поміряв тиск ще їй.