Ну чисто янгол!
- Автор: Потанина Ирина Сергеевна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес
- ISBN: 978-966-2938-26-5
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Ну чисто янгол!». Краткое содержание книги:
Чи знаєте ви, що переможниця такого конкурсу стане дружиною принца?
А чи знаєте ви, що претенденток, які не пройдуть у фінал, віддадуть на поживу дракону?.. Певне, що не знаєте. Так само, як і не знаєте, як із монстра і грім-дівки зробити справжнього янгола. А ось Ірина Потаніна знає, і зовсім не проти поділитися секретами.
Цікаво? Тоді не гайте часу, хапайте книжку і вперед!
Рекомендовано для читання під партою
— Віро! Ми вже все відрепетирували! Чого стоїш? Хвилюєшся? Та нічого, ходімо, бо спізнимося й підведемо всю команду…
Новий клопіт не дав мені розкиснути.
Конкурс
Що розповісти вам про конкурс? Він пройшов просто чудово. З перших же хвилин я зрозуміла, що назавжди тепер у невідплатному боргу перед Ангеліною. Ледь ведучий — усміхнений високий дядечко в строгому костюмі — оголосив про вихід учасниць, як Оленка, Зіночка й Таня підхопилися зі своїх місць.
— Запевняємо жюрі — наша Тома наймиліш! — хором заволали вони, розмахуючи різнобарвними мітелками, що казна-звідки взялися. Це було дуже ефектно й несподівано. Зал вибухнув сміхом.
— Регочіть, як хочете, а Тому підтримайте! — відразу випалили мої нестримні однокласниці. Я зрозуміла, що мовчанням виказую себе з головою, і теж почала стрибати.
За мить цілий зал уже стояв і бурхливими оплесками вітав учасниць.
— Дякую вам, дякую за теплий прийом конкурсанток, — трохи розгублено промовив ведучий. — Це чудово, коли вболівальники такі активні, але давайте ж перейдемо до конкурсу. Отже!
Ведучий вимовляв ім’я і прізвище чергової дівчинки, після чого та виходила на авансцену, вклонялася залові та відходила на дальній край сцени, де на учасниць чекали елегантні, високі барні стільчики. Варто зауважити, що конкурентки в нас були всі як одна красуні з високими зачісками, сяючими очима й стрункими ногами, ледь прикритими спідничками, що показували достоїнства фігури.
І ось до залу виходить Тома у своїх джинсах кльош і кросівках сорок другого розміру.
— О! — захоплено вітаємо її ми.
— Салют! — голосно озивається вона, замість реверансу обдаровуючи зал задерикуватим кивком. І привітно махає обома руками.
— Бабах! — із-за лаштунків вилітають Якушев із Гаврилкіним у клоунських костюмах і бахкають хлопавками. Святкове конфеті сиплеться на голови всіх присутніх.
— Це була не команда, бовдури! — вдавано гнівно гарчить Крючкова. — «Салют» — це в мене таке вітання! Ох, даруйте, мої помічники занадто старанні, — вибачається вона перед глядачами.
— О! — радісно кричить цього разу цілий зал, задоволений таким кумедним поворотом подій.
Крючкова гордовито йде, але не сідає, а чекає, поки її «помічники» витягнуть їй замість стільця величезну дерев’яну діжку.
— Бо розвалиться ще, — пояснює конкурсантка всідаючись.
І пішло-поїхало! З перших же хвилин нашу Тому запам’ятали всі. А тих, хто ще не запам’ятав, атакували своїми бадьорими вигуками віддані вболівальниці:
— Що красуня більш, то прикольніш і модніш! — щосили горлали ми.
— Дивися, дивися! — якоїсь миті Танька боляче штовхнула мене ліктем у бік. — Вони тепер із нами!
Три одинадцятикласниці, ті самі «примадонни» й «модниці» після довгих роздумів раптом підхопилися та заходились повторювати наші рухи. Ха! Їм теж хотілося бути в центрі уваги! Та настільки, що вони не посоромилися зізнатись усім, що повторюють стиль і рухи, придумані якимись «забитими» дев’ятиклашками! Якби мені раніше сказали, що таке може трапитися, нізащо не повірила б!
На привітанні наша конкурсантка проникливо прочитала свій віршик про горностая і відразу з сумною посмішкою повідомила, що цей зрадник виявився зовсім не птахом, але віршик же все одно гарний, тому вона його й читає.
— Але, знаєте, це ж набагато краще, ніж якби я вирішила вам проспівати. Розумієте, коли в дитинстві я здавала іспити в музичну школу, викладачка, зачувши мій вокал, зажадала, щоб батьки й близько не підпускали мене до музики, аби поберегли слух усіх, хто їх оточує…
На другий конкурс, де учасниці мали дефілювати в купальниках, Томка вийшла у водолазному костюмі й ластах.
— Але я справді в цьому купаюся! — обеззброїла вона зал своєю щирістю. Зал реготав, але по-доброму.
Зате на музичному конкурсі Томка, Якушев і Гаврилкін відстрибали такий запальний хіп-хоп, що навіть наша Тетяна Миколаївна пританцьовувала. Мда, поради моєї Ангеліни вочевидь знайшли тут благодатний ґрунт.
Четвертий конкурс — інтерв’ювання. За нього ми хвилювалися найбільше. «Зараз ведучий я-а-ак поставить якесь хитромудре запитання, наша Томка я-а-ак розгубиться та я-а-ак відповість щось дурнувате — й різко всім перестане подобатися!» — читалось на обличчях у моїх однокласниць. Поки що, однак, дурниці говорили наші конкурентки: