Усі жінки - відьми. Фатальне кохання
- Автор: Доки Кэмерон
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Усі жінки - відьми. Фатальне кохання». Краткое содержание книги:
— Що, наприклад? — поцікавилася Фібі.
Люсіль здійняла догори руки і з розмаху всілася на кушетку.
— Я просто не знаю. У тім-то і проблема. Я хочу стати вам у пригоді, я чудово розумію необхідність випереджувального удару. Але я не маю ані найменшого поняття, як це зробити. Якби ми знали — де і як Вільям та його поплічник знаходять собі жертви, я б пішла туди і спробувала привернути до себе увагу.
— Навіть поліція ще не дізналася про це, — похмуро відповіла Фібі. — Окрім неабиякої фізичної сили, жертви, здається, не мають між собою нічого спільного.
— Окрім того, що всі вони — люди, — уставила Пайпер.
— Ця обставина нам мало чим допомагає, — невесело прокоментувала Фібі.
— Заждіть, — раптом вигукнула Люсіль. — Може, це і прозвучить страшенно застаріло і неактуально, але коли я ще була школяркою, нас навчали, що всі люди, незважаючи на соціальні розбіжності між ними, мають дві спільні риси: потребу в їжі й потребу в житлі. А що, коли в нашому випадку теж ідеться про речі так само суттєві?
— А знаєте, — повільно мовила Пайпер, — Люсіль має рацію. Справжній прогрес у наших розслідуваннях стався саме тоді, коли ми зосередилися на головних мотиваційних чинниках — кохання, ненависть і пристрасне бажання помститися.
— То чим же поплічник Вільяма займається, коли вештається по різних закладах? — спиталася Пейдж.
— Тут не треба довго думати, — відразу відповіла Фібі. — Найголовніше — їжа. Отже, він ходить по продуктових крамницях.
— Гаразд, уважайте, я погоджусь, — сказала Пейдж. — Але ж в яку саме?
— Скоріш за все — не в якусь одну й ту саму, — припустила Пайпер, приєднуючись до віртуальної погоні за вбивцею. — Але вони мусять мати щось на кшталт бази, де тримають тіло Вільяма. Може, він більшість часу стирчить поруч, а на свої жертви полює там, де вони мешкають?
— Можливо, — повільно мовила Фібі. — Але більшість людей мають звичку купувати у своєму районі, чи не так? А в даному випадку жертви були мешканцями різних районів міста.
— Але ж люди увесь час кудись їздять, — заперечила Пейдж. — Нам теж багато разів доводилося заїжджати у першу-ліпшу крамницю, коли ми опинялися далеко від дому і забували щось купити заздалегідь.
— І дійсно, — погодилася Фібі. — Але мені все одно здається, що…
— …що неподалік Будинку з фресками знаходиться продовольчий магазин. Ти це хочеш сказати? — несподівано спиталася Люсіль. — Той, що відкрився рік чи два тому? Я добре це пам’ятаю, тому що відкриттю передувала шалена боротьба за земельну ділянку. Як власник нерухомості в цьому районі, я мала інформацію від обох претендентів.
— А й дійсно, там є продовольчий магазин! — вигукнула Фібі. — Ми з Пейдж проїжджали повз нього, коли їхали на урочисте відкриття Будинку з фресками.
— Тож чому не спробувати пошукати там? — сказала Люсіль. — Тим більше, що неподалік знаходиться ще один дуже важливий для нас об’єкт: Будинок з фресками. Бо саме там все і почалося.
— Слушна думка, — резюмувала Пайпер. — Тоді давайте розділимося на три групи: Фібі — ти їдь собі на роботу і владнай справи зі своїми листами. Пейдж може лишитися тут і зайнятися пошуком інформації про Донована Хоуторна. А тим часом ми з Люсіль і Байтом поїдемо до того продовольчого магазину.
— Я маю одне запитання, — сказала Люсіль.
— Аякже, — зазначила, Пайпер, — це цілком резонно, що у вас виникло запитання. Яке саме?
— А можна я буду пхати возика з покупками?
Він знайшов її!
Це сталося так несподівано, що він очам своїм не повірив. Радість від цього відкриття, міцніша за добре вино, і досі пульсувала у його венах.
Вона вже колись прослизнула у нього крізь пальці — у той день, коли поїхала зі шпиталю, йому не вдалося вистежити її, його шалена лють не знала меж. Він лютував не тільки через неї, але й через себе. Вона була стара; вона була жінка. Таке сполучення робило її легкою здобиччю. Натомість їй вдалося збити його з пантелику. Пошити його в дурні. Гірше того — вона поставила під загрозу реалізацію його задуму. Вона могла все зруйнувати.
Утім, а що тут було дивного? Зрештою, яблуко від яблуні недалеко падає — вона успадкувала всі риси своєї матері.
Але тепер він знайшов її. Він її побачив, а вона його — ні, і тому все має бути добре. Останній елемент картини вписався у належне йому місце. Тепер йому залишилося тільки зробити те, що він мав зробити. Останнє зусилля — і все скінчиться. Роботу всього його життя буде успішно завершено.