Життя Дон Кіхота і Санчо
- Автор: де Унамуно Мигель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Астролябія
- ISBN: 978-617-664-048-6
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Життя Дон Кіхота і Санчо». Краткое содержание книги:
Коли закінчилася ця розмова, Дон Кіхот написав листа Дульсінеї, хоч і знав, що Альдонса не вміє читати, і ще написав цидулку, в якій просив свою клюшницю віддати Санчо трьох ослят. Ох, Санчо, Санчо, ти взявся виконати одне з найграндіозніших у світі доручень — віднести Дульсінеї любовне послання, і ти не можеш зробити це, не взявши з собою також письмове розпорядження про передачу тобі трьох ослят!
Відбулася ще одна розмова, під час якої Дон Кіхот сказав: «Слово гонору, Санчо, ти майже такий самий шалений, як і я». І то була правда, мій сеньйоре Дон Кіхоте, бо ж ти заразив його своїм божевіллям, благородний кабальєро.
Коли Санчо зібрався їхати, «наш гідальго мерщій стягнув зі себе штани і вже в самій сорочці спершу підскочив кілька разів угору, ляскаючи долонями в п’яти, а тоді пішов у переверти, світячи грішним тілом. Санчові того було вже задосить; він торкнув Росинантові повід і пустився в дорогу — тепер йому не гріх буде забожитись, що пан його справді з глузду з’їхав».
Розділ XXVI
І залишився в тих горах Дон Кіхот, і став ревно молитися, зробивши собі вервицю з великих жолудів, ходячи туди-сюди по лужку, пишучи та вишкрябуючи на корі дерев і на дрібному піску багато віршів, зітхаючи та кличучи до себе всіх фавнів, сильванів та німф, які блукали в тій глухій місцевості.
То була справді чудова пригода! Пригода більше споглядального, аніж активного характеру. Проте існують люди, мій Дон Кіхоте, які зовсім сліпі до пригод, що обмежуються зітханнями, без радісних вистрибувань і ляскання по чоботях. Лише ті, хто так вистрибує або спроможний так вистрибувати, можуть вершити великі справи. Горе тому, хто на самоті зі собою завжди зберігає розважливість і не хоче, щоб інші на нього дивилися.
Ця покута Дон Кіхота в горах Сьєрра-Морена нагадує нам про іншу пригоду, яка сталася з Іньїґо де Лойолою в Манреській печері, а надто про той випадок, коли в тій-таки Манресі й у монастирі Святого Домініка «йому згадався, — як розповідає нам отець Ріваденейра (книга І, розділ IV), — приклад із життя одного святого, який для того, щоби випросити в Бога те, що він собі хотів, вирішив не снідати, доки він цього не одержить. Наслідуючи того святого, — додає отець Ріваденейра, — він також постановив собі не їсти й не пити, допоки не досягне миру в душі, якого він так прагнув, якщо така здержливість не загрожуватиме йому смертю».
Наприкінці своєї книжки благочестивий автор «Житія святого Симеона Стовпника»[60] додає: «Це життя годиться більше для того, щоби ним захоплюватися, ніж щоби наслідувати його», а Свята Тереза в третьому параграфі XIII розділу своєї «Книги життя» переконує нас у тому, що диявол «каже нам або дає зрозуміти, що поведінкою святих ми повинні захоплюватися, але нам не дозволено робити те, що й вони, адже ми — грішники», а ще вона там пише, що ми повинні знати, на кого нам слід дивитися з трепетним захватом, а кого наслідувати. З цих висловлювань можна зробити висновок, що покутницькими діяннями Дон Кіхота в горах Сьєрра-Морена радше треба захоплюватися, аніж наслідувати їх. Але я повинен сказати вам, що з того самого джерела, з якого брали початок його найшляхетніші подвиги, виникали й підстрибування в повітря, бо одне не можна було відокремити від другого. Ті божевільні вибрики розпалювали його кохання до Дульсінеї, а це кохання було компасом і пружиною його дій.
60
Симеон Стовпник (390–459), християнський святий, засновник нової аскези — стовпництва, сутність якої полягала в усамітненні на невеличкому кам’яному майданчику на вершині стовпа (вежі). «Житіє Святого Симеона Стовпника» написав Антоній, його учень. Латинський текст «Житія…» датують V ст. н. е.