Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
— Точно він, наш страус!
Бой зачув щось невиразно знайоме, зігнув шию і озирнувся. У світлі Пані-Місяця, знову майже схованої за хмарою, він побачив, що до нього стрімко мчить щось блискуче й страшне.
Напевне, Бою вони здалися якимось страусячим демоном, що летить на крилах ночі. Він підскочив над бруком так високо, що цибаті ноги почали рухатися ще до того, як страус упав назад. Кукса з Бобриком спустилися вже досить низько й опинились прямо над страусом, та нещасний наляканий до смерті птах відчайдушно рвонувся вперед — і цієї миті хмара остаточна сховала Пані-Місяць. Сріблясте світло розчинилося в повному мороці, плащ погас, поли його втратили пружність, опали, й мандрівники шкереберть полетіли вниз.
Очманілий Бой тільки відчув, як позад нього здригнувся й страшно затріщав візок, і від жаху набрав такої швидкості, що не вписався в поворот і вдарився об стіну. Він упав, а візок перекинувся й накрив його.
Тріск і гуркіт змінилися тишею. Відбувалася все це біля самої пристані, тут уже починались портові будівлі, а житлових будинків не було зовсім. З палуби корабля Мармадук прокричав до Амора Купадора, який стовбичив посеред пристані, оточений своїми сніжинками:
— Це вони, я впевнений! Негайно організуйте оборону, негайно!
З-під візка почулося приглушене курликання, далі обережне рипіння. Візок повільно перевернувся — під ним з піднятими над головою руками стояла Кукса, а поруч сидів ошелешений Бобрик.
— Добре політали, — пробурмотів він.
Вони опинилися біля одноповерхового будиночка з єдиними дверима, замкненими на великий замок. Поряд стояло пузате барило, на стіні висів полотняний плакат. Бобрик уголос, по складах прочитав:
Проноза обережно визирнула з-за рогу складу. Пристань освітлювали ліхтарі на риб’ячому жирі, й засідку вона визначила з першого погляду. Посеред пристані на дерев’яній платформі красувалася витончена яхта, а з-під платформи поблискували в пітьмі чиїсь насторожені очі. Ліворуч, у затінку доків, темніли постаті. Біля довгого насипу вимальовувалися обриси кораблів зі спущеними вітрилами. Тут, при березі, було холодно, поривами налітав нічний вітер.
Проноза раптом присіла й потерла коліно — щойно тільки згадала про падіння. Бой скосив на неї око й голосно клацнув дзьобом.
— Я ногу забила об візок, — поскаржилась Кукса.
Бобрик теж визирнув із-за складу.
— Їх там багато. Можемо не прорватися.
— А куди прориватись? — Кукса розгублено огледілась. — Де твої ліліпути?
— Ондечки…
Біля сусіднього насипу один з кораблів був освітлений великим багаттям, що горіло, здавалося, просто посеред палуби. Там лунала музика, в червонястих відблисках присадкуваті чоловічки витанцьовували та невлад вигукували якусь пісню.
— Я в розвідку, — Бобрик почав діловито збиратися. — А ти чимось ногу перемотай, та тугенько. Не хвилюйся, я вмію ходити тихо-тихо, ти ж знаєш, чим я в Літоні займався?
Не зважаючи на протести Пронози, яка зараз була здатна тільки висловлювати незгоду, але перешкодити ніяк не могла, Бобрик тихо відбіг убік і майже відразу ж уткнувся в невисокий паркан — він починався від складу й тягнувся майже до самого берега.
— Значить, так, — пробурмотів сам до себе Бобрик, — перелізу, а потім у воду.
Він видерся на паркан, сів на нього верхи, ще раз окинув поглядом пристань, зістрибнув по інший бік, швидко добіг до берега, присів і озирнувся. Як і досі, грала музика, палахкотів вогонь у залізній грубці. Під яхтою так само зблискували крижаними білками очі снігових людей. Бобрик схопив широку коротку дошку, яку намацав у себе під ногами, й почав скрадатися вздовж насипу по коліна у воді. Темною водяною поверхнею зміїлися червонясті відблиски, далеко навкруг розносилися в нічній тиші голоси, тупіт і незугарна музика.
Незабаром малий шпигун помітив, що до берега наближаються три постаті. Вони заговорили незнайомою мовою, по тому двоє повернулися назад, а один залишився стояти, стискаючи в руках довгу трубку.
— Оточують насип, — здогадався Бобрик. — А он і трап…