Грає синє море
- Автор: Тельнюк Станислав Владимирович
- Серия: Грає синє море #1
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Грає синє море». Краткое содержание книги:
Лейба пополотнів і прожогом кинувся до вікна. Через мить він уже стояв на колінах перед Селімом:
— Славний і хоробрий лицарю! Найхоробріший серед найму дріших, найшляхетніший серед найясніших! Твої яничари схопили мою доньку Ривку. Змилуйся! Накажи її відпустити!
— А вона в тебе гарна? — лихо всміхнувшись, промовив Селім.
— І—і–і погана, кривонога, бруднуля, нечепура, та ще й заїкається, — ридаючи кричав Лейба.
— Скажи про Йона Кодряну. Ти його бачив? Лейба закліпав очима і тут же відповів:
— Я ж казав, ясний лицарю, що нічого не знаю. Та й куди вже вам упіймати його? Він уже, мабуть, на Січі… Скажіть, хай відпустять мою доньку! Я вам золото дам… Я маю трішки, з кров'ю збирав, ясний лицарю, але дам, дам, дам! Тільки пустіть мою Ривку, мою донечку кохану!
Селім підвівся.
— Ну, ходім, я скажу своїм хлопцям… Та йди ти зі своїми грішми!
— Спасибі, ясний лицарю, спасибі! — заспішив Лейба.
Вони вийшли надвір.
Двоє яничарів тримали за руки Ривку. Вона щосили виривалася й плакала, їй було років шістнадцять. Густе чорне волосся обрамлювало її вродливе личко. Брови були, мов два галчині крила, тонкий ніс, маленький рот, а над усе — перелякані, чорно—матові, як згасле вугілля, очі.
Селім гарикнув:
— Пустіть негайно!
Один з яничарів — це був Урхан Сирик — вигукнув:
— Це наша здобич!
— Пусти! — знову гукнув Селім. І, обернувшись до Лей—би: — Он йому дай гроші!
Урхан почув про гроші. Його худе, схоже на конячу морду обличчя ще подовшало.
— Ось нате вам, лицарю, гроші, — підбіг до нього Лейба і тицьнув гаманець із золотом.
Сирик відпустив руку Ривки, і дівчина, плачучи, впала на батькове плече.
— Біжи звідси скоріше! — сказав він Ривці. — Біжи в свою кімнату та замкнися!
Лейба ще раз поглянув на криті вози, звідки виглядали дівчата—полонянки.
Він повів доньку за корчму, і тут почувся пронизливий, схожий на ослячий крик. Це кричав Абдуррахман Ешек.
— Зінджир![98] — вигукував Ешек. Він біг від хліва й ніс у руках ланцюг.
Лейба похолов. Цим ланцюгом було закуто Йона Кодряну…
Селім стрибнув до Ешека, вихопив з його рук ланцюг, кинув тільки один погляд на нього і підскочив до Лейби. Щосили вдарив його по обличчю залізним ланцюгом.
Лейба вужем вився по землі, а Селім бив його і бив, аж поки він не зомлів…
…Шинкар отямився через кілька хвилин після того, як турки переправилися через Дністер. Стояли порожні вози — яничари позабирали дівчат на коней. У розгромленій корчмі з повибиваними вікнами та повідриваними дверима літало пір'я з подушок та перин. Валялися розбиті пляшки. Гостро смерділо порозливаною горілкою. Калюжа вина темніла біля розбитого барила.
Шинкар намагався підвестися, але в голові страшенно гуло, боліло все тіло, наче з нього зідрали всю шкіру.
— Лемеле, Мотеле, Хаїме, — простогнав він.
— Ми осьде, тату, — озвалися діти.
— Де Ривка? — простогнав Лейба. У відповідь залунало дружне ревіння.
— Де Ривка? — несамовито зарепетував Лейба.
— 3–за—а–забрали турки!
Лейба тут же схопився на ноги І, хитаючись, кульгаючи, спотикаючись, побіг до Дністра — за турками. Діти, ревучи, побігли за ним.
— Лемеле, Мотеле, Хаїме! — обернувся Лейба. — Сидіть удома. Чуєте?
Діти зупинились, а Лейбу ніщо не могло зупинити…
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,
з якого читач довідується про вельми таємну і вельми важливу бесіду
— Прошу зайти, — вклонившись, мовив лаврський служка і прохилив невеликі залізні двері.
Олександр кивнув головою і пішов за ченцем. За ним — Петро.
У невеликій темній келії стояв біля столу сивий чоловік і дивився на тих, що зайшли.
— Добрий день! — низько схиливши голову й приклавши руку до серця, мовив Олександр. Потім став на коліно і поцілував простягнуту руку. Петро зробив те ж саме.
— З чим, сину мій, прийшов ти сюди? — мовив сивий чоловік Олександрові. — Скажи мені…
Олександр не відчув у мові Йова Борецького тієї теплоти, на яку чекав…
Він підвівся з коліна.
— Сідайте на лаву… Ось сюди, — так само рівно сказав Йов Борецький.
Сідаючи, Петро обдивився келію. Стіни темні, похмурі, як і в Цетинському монастирі, темна ікона в кутку, лампадочка, що ледь—ледь освітлює святий лик. Та ще — книги. Ціла стіна зайнята книгами, що стоять на грубих полицях, тесаних сокирою.
Олександр уважно вдивлявся в обличчя знаменитого київського митрополита, що прославився далеко за межами своєї землі мудрістю, проникливістю й людяністю. Це ж він, знаменитий Йов, самовіддано бореться проти унії,[99] сіє освіту на Україні. Силами й стараннями преподобного Йова на Вкраїні відкриваються братські школи, а Київська — то е справді академія мудрості… А от його, графа Олександра, прийняв байдуже…
98
Кайдани (тур.)
99
Об'єднання православної і католицької церков під зверхністю римського папи. Тут мається на увазі Брестська церковна унія 1596 р.