220 днів на зорельоті

— Я пущу всюдихід з максимальною швидкістю, Арсене Георгійовичу. Дорога нам знайома і безпечна. Якщо через швидкість ви почуватимете себе погано, — скажіть.

— Нічого не трапиться, — відповів Пайчадзе. — Я почуваю себе добре.

Зворотний шлях тривав менш ніж півтори години. Всюдихід ішов з швидкістю сто десять кілометрів, точно тримаючись свого ж сліду, який виразно видно було на рівному твердому грунті. Міцні ресори пасажирської кабіни і м'які крісла дозволяли зручно влаштувати пораненого, і Камов сподівався, що переїзд не викличе ніяких ускладнень. На щастя, рана була легка. Правда, доведеться виймати кулю, але це не турбувало лікаря. На зорельоті було все, що необхідно для будь-якої операції. Якби рана була небезпечнішою, довелося б не менше доби залишатися на американському кораблі, де важко було покласти пораненого досить зручно. Крім того, виникло б ще одне неприємне ускладнення. Старт зорельота з Марса відбудеться через три дні. Прискорення при зльоті викличе подвійну силу ваги, а це для тяжкопораненого може бути небезпечним. Камов добре знав, що коли б навіть це загрожувало смертю Пайчадзе, він всеодно змушений був би вилетіти, щоб не погубити всіх інших членів екіпажу.

До цього дня експедиція проходила дуже добре. Старт із Землі, переліт до Венери, огляд планети, зустріч з астероїдом відбулися надзвичайно вдало. Найважчий спуск на Марс, якого він, потай від супутників, дуже боявся, так само закінчився цілком благополучно. Зореліт сів, мов на земному ракетодромі. Здавалося, що космічний рейс закінчиться, над усі сподівання, без будь-яких утруднень.

І ось зустріч з американцями мало не закінчилася катастрофою.

Камов дуже шкодував, що дозволив Бейсону заманити себе в цю пастку. Хто міг подумати, що цей виродок задумав таку безмірну підлоту?

Тупість і невдячність американця дратували Камова.

На що розраховувала ця людина?

Якщо навіть припустити, що його план вдало закінчився б, то що сталося б далі? Радянський зореліт все одно повернувся б на Землю. А кораблем Хепгуда можна було б скористатися тільки в тому разі, коли журналіст зумів би дати всі вказівки відносно конструкції корабля, його двигунів, їх потужності, швидкості, яку вони розвивають, та багато інших відомостей, без яких політ на космічному кораблі неможливий. Чи знав американець усе це? Найімовірніше, що ні. Але припустимо, що він це знає. Зореліт, керований радянським вченим, сів би, звичайно, на території Радянського Союзу. Невже Бейсон міг припустити, що. він зумів би примусити Камова летіти до Америки? Очевидно, саме на це й розраховував журналіст. Він міряв по собі.

Близьке сусідство американця, що займав крісло, на якому так недавно сидів Пайчадзе, було фізично неприємне Камову, і він нетерпляче ждав закінчення довгого шляху. Кілька разів він обертався назад.

Пайчадзе, очевидно, було дуже боляче. Про це свідчили помутнілі очі й зціплені зуби астронома. Краплі поту виступали на лобі, і поранений млявим рухом витирав їх хусточкою. Було ясно, що для нього дорога не була такою рівною, як це здавалося здоровій людині. Зустрічаючи тривожний погляд Камова, Пайчадзе ледь помітно усміхався і, насилу ворушачи губами, говорив одну і ту ж фразу: «Нічого, все гаразд!» Коли б тільки він не знепритомнів! Лишилося зовсім небагато.