Божі воїни

Герман фон Цеттріц струсив крихти хліба з черева і родового герба, червлено-срібної голови тура, подивився згори вниз на ксьондза, який стояв перед ним у смиренній позі прохача.

— А так, — повторив він. — Саме так, попе. Як тебе звати? Я забув.

— Отець Апфельбаум, — ксьондз підняв очі. Вони мали, як констатував Цетрріц, колір заліза.

— А отже, — він випнув щелепу, — саме так! Саме так, попе Апфельбаум. Згаданий Тибальд Раабе сидить у моєму льоху. Я посадив негідника під замок. Бо він єретик.

— Справді?

— Виспівував проти попів, глумився над папою, над Святим Отцем. Малюночок такий потішний показував, ніби папа Мартін V у хлівці, за кабанчиками доглядає; папа — це той, що з тіарою на голові, третій зліва. Бу-уга-а-га-а-га-а-га-а-а!

Цеттріц аж розплакався від реготу, а разом з ним зареготали і його бургмани. Один із хортів загавкав і дістав копняка. Залізноокий прибулець вимушено всміхнувся.

— Але я його попереджав, — посерйознішав лицар, — щоб він мені підданих не бунтував. Співай, кажу йому, курватвоя, скільки хочеш пісень про Вікліфа й антихриста, називай скільки хочеш попів п’явками, бо вони й справді п’явки. Але не розказуй кметям, курва твоя, що перед Богом усі рівні і що незабаром усе буде спільне, в тому числі мої землі, мій бург, моя комора і моя скарбниця. І що данини платити на замок не треба взагалі, бо надійде справедливий божий лад і скасує та ліквідує всі данини та повинності. Я попереджав його, застерігав. Він не послухався, тож я й засадив його до льоху. Я ще не вирішив, що з ними зроблю. Може, накажу повісити. Може, тільки висікти. Може, поставлю під прангер[116] на ринку в Ландесгуті. Може, видам у руки вроцлавського єпископа. Мені конче треба залагодити відносини з єпископатом, бо останнім часом вони чогось трішечки зіпсувалися, бу-уга-а-га-а-га!

Залізнооокий ксьондз знав, звичайно ж, про що йдеться. Він знав про напад на монастир цистерціанців у Кшешові, вчинений Цеттріцом улітку минулого року. З реготу збройних за столом він дійшов висновку, що вони теж брали участь у грабежі. Можливо, він занадто уважно приглядався, можливо, щось було в його обличчі, бо володар Шварцвальдау раптом випростався і гупнув кулаком у поручень крісла.

— Кшешовський абат спалив мені трьох робітників! — заревів так, що не посоромився б навіть тур із герба. — Проти моєї волі вчинив! Посварився зі мною, курва його, хоч я його попереджав, що це йому так не обійдеться! Без пояснення звинуватив трьох робітників у сприянні гуситам, послав на вогнище! А все для того, щоби до мене зневагу виявити! Думав, що я не наважуся, що в мене сил нема, щоб на монастир вдарити! То я йому й показав, де раки зимують!

— Показ, — ксьондз знову підняв очі, - відбувся, наскільки я пам’ятаю, за допомогою і за участю трутновських Сиріток під проводом Яна Баштіна з Поростле.