Жінка у білому (на украинском языке)
- Автор: Коллинз Уильям Уилки
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури "Дніпро"
- ISBN: 5-308-00474-9
- Переводчик: Олександр Мокровольський
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Жінка у білому (на украинском языке)». Краткое содержание книги:
Автор таврує жадобу до грошей, звеличує чесність і мужність, що дозволяють головному героєві твору викрити жахливу змову.
— Я не розумію вас, — зізналась вона після очевидних і марних зусиль розгадати те, що я їй сказав.
— Дарма, — сказав я. — Вернімось до того, про що ми говорили. Розкажіть мені, як довго ви пробули у місіс Клементс і як ви потрапили сюди.
— Як довго? — перепитала вона. — Весь час пробула у місіс Клементс, аж поки ми приїхали сюди два дні тому.
— То ви живете в селі? — спитав я. — Дивно, що я нічого не чув про вас.
— Ні, ні, не в селі. За три милі звідсіля, на фермі. Ви знаєте цю ферму? Її називають Тоддів Кут.
Я добре знав ту місцину — ми часто проїжджали мимо під час наших прогулянок. То була одна з найстаріших ферм в околиці; вона тулилася в безлюдному, затишному місці, у видолинку, де сходилися два пагорби.
— Тодди — родичі місіс Клементс, — розповідала вона далі. — Вони часто запрошували її до себе в гості. Вона сказала, що поїде й мене візьме з собою, щоб я пожила серед тиші, на свіжому повітрі. Правда ж, вона дуже добра жінка? А я куди завгодно поїхала б, аби жити в тиші, безпеці, нікому не заважати. Та коли я почула, що Тоддів Кут — це біля самого Ліммеріджу, ох, як я зраділа! Я б усю дорогу бігла босоніж, тільки б побачити знову школу, й село, й дім у Ліммеріджі! Вони дуже хороші люди, ці Тодди. Хотілося б чимдовше у них пожити. Одне тільки не подобається мені в них, та й в місіс Клементс...
— Що ж саме?
— Вони дражняться, що я вбираюсь у все біле. Кажуть, ніби це химера. Але ж місіс Ферлі краще знала! Місіс Ферлі ніколи не змусила б мене надягти цю бридку синю накидку. Ах, коли вона була жива, то так любила біле! І от тепер над її могилою білий камінь, і я роблю його ще білішим — заради неї. Вона й сама часто носила біле й завжди одягала в біле свою маленьку донечку. А як міс Ферлі? Чи щаслива й здорова? Чи ходить вона в білому як змалечку?
Голос її впав, коли вона запитала про міс Ферлі. Вона все більше відверталася від мене. Мені здалося: щось у ній перемінилося. Мабуть, вона каралась за того анонімного листа, і я вирішив так відповісти, щоб вона мимоволі призналась.
— Міс Ферлі не була ані здорова, ані щаслива сьогодні вранці, — сказав я.
На відповідь вона щось промурмотіла, але так тихо, що годі було й розгадати, які то були слова.
— Ви спитали, чому міс Ферлі не була ані здорова, ані щаслива цього ранку? — наполягав я.
— Ні, — швидко й нетерпляче відказала вона, — я нічого такого не питала, зовсім ні!
— Але я все-таки скажу вам. Міс Ферлі одержала вашого листа.
Поки ми розмовляли, вона все стояла навколішках, ревно відмиваючи останні пляминки біля слів напису. Коли я сказав свою першу фразу, вона облишила роботу й повільно обернулася до мене, не встаючи з колін. Друга фраза буквально приголомшила її. Ганчірка випала їй з рук, вуста розтулились, блідість умить покрила її обличчя
— Звідкіля ви знаєте? — слабким голосом спитала вона. — Хто показав вам листа? — І враз кров прилила їй до обличчя — вона збагнула, що виказала себе цими словами, і в відчаї сплеснула руками. — Я не писала його! — задихаючись від страху, сказала вона. — Я нічого не знаю про листа!
— Ні, — сказав я, — це ви написали того листа, і ви знаєте про це. Недобре ви вчинили, що послали такого листа, недобре було лякати міс Ферлі. Якщо ви мали щось сказати міс Ферлі — щось важливе для неї, варте її уваги, — вам треба було самій прийти до неї в дім. Ви повинні були самі все розповісти молодій леді.
Вона припала обличчям до могильного каменя, обвила його руками й не відповідала.
— Якщо у вас хороші наміри, міс Ферлі буде так само добра до вас, як і її мати, — продовжував я. — Міс Ферлі нікому не розповість про вас і не допустить, щоб вас спіткало лихо. Чом би вам не зустрітися з нею завтра на фермі? Або, скажімо, в саду в Ліммеріджі?
— О місіс Ферлі, коли б я могла померти і впокоїтися, лежачи біля вас! — прошепотіла вона, притискаючись губами до мармуру і з палкою ніжністю звертаючись до останків, що лежали під ним. — Ви ж знаєте, як я люблю ваше дитя заради любові до вас. Ох, місіс Ферлі! Місіс Ферлі, навчіть мене, як її врятувати! Будьте знов моєю любою матінкою, і скажіть, як це найкраще зробити.