Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]

— Наші звичайні цифри і є арабськими. — Ленґдон вже настільки звик роз'яснювати це своїм студентам, що навіть приготував цілу лекцію про конкретні досягнення близькосхідних культур, одним з яких і була сучасна система числення. Її перевагами перед римськими цифрами були, зокрема, «позиційне позначення» та винайдення цифри на позначення числа «нуль». А ще Ленґдон завжди закінчував цю лекцію нагадуванням про те, що арабська культура дала людству слово «аль-куль», яке означало улюблений напій першокурсників Гарварду, тобто алкоголь.

Ленґдон уважно — і здивовано — оглядав татуювання.

— Я навіть не певен, що то саме число вісімсот вісімдесят п'ять. Прямокутні лінії видаються незвичними. Може, це й не цифри взагалі.

— А що ж тоді? — спиталася Сато.

— Точно не знаю. Це татуювання взагалі схоже на... рунічне письмо.

— Рунічне? А що це таке? — знову поцікавилася Сато.

— Рунічні абетки складаються виключно з прямих ліній. Їхні літери називаються рунами, їх зазвичай карбували на каменях, тож криві лінії було надто важко вибивати різцем.

— Якщо це дійсно руни, — сказала Сато, — то що вони означають?

Ленґдон похитав головою. Його фахові знання сягали лише рудиментарної рунічної абетки під назвою Футарк — тевтонської системи третього сторіччя, а це точно був не Футарк.

— Якщо чесно, то я навіть не певен, що це руни. Треба спитати фахівця. Існують десятки різних форм — Гельсінґ, Манкс, «поцяткований» Стунґнар...

— Пітер Соломон — масон, еге ж?

Ленґдон відповів не одразу.

— Так, але який це має стосунок? — Він випростався і навис над крихітною жінкою.

— Це ви мені розкажіть — який стосунок. Ви ж щойно сказали, що рунічні абетки використовувалися для карбування каменів, а перші франкмасони, наскільки мені відомо, були каменярами. Я нагадую про це лише тому, що, коли я попросила мій персонал пошукати зв'язок між «таємничою рукою» та Пітером Соломоном, їхній пошук видав один конкретний лінк. — Вона зробила промовисту паузу, наче підкреслюючи важливість цієї знахідки. — Масони.

Ленґдон зітхнув, переборюючи в собі бажання сказати цій жінці те, що він казав у таких випадках своїм студентам: «Ґуґл» не є синонімом слова «пошук». У наші дні, коли за допомогою клавіатури можна обнишпорити цілий світ, складається хибне враження, що все з усім пов'язане. Світ перетворюється на переплетену павутину інформації, яка ущільнюється щодня.

І Ленґдон терпляче відповів:

— Я не здивований тим, що ваш персонал знайшов масонів. Бо масони є аж надто очевидною сполучною ланкою між Пітером Соломоном та всілякими езотеричними темами.

— Так, — відказала Сато, — і це стало ще однією підставою для здивування — ви досі жодного разу не згадали про масонів. А ви ж розповідали про таємничу мудрість, яку охороняє жменька посвячених. Дуже схоже на масонів, вам не здається?

— Здається... а також це дуже схоже на розенкрейцерів, кабалістів та інші езотеричні групи.

— Але ж Пітер Соломон — масон, і дуже впливовий масон. До того ж масони завжди спадають на думку, коли йдеться про якісь таємниці. Бачить Бог, люблять вони берегти свої таємниці!

Ленґдон відчув у голосі Сато нотки недовіри і спробував її розвіяти, бо йому ще тільки цього бракувало.

— Якщо вам хочеться щось дізнатися про масонів, то ви дізнаєтеся набагато більше, коли розпитаєте кого-небудь із самих масонів.

— Узагалі-то, мені хотілося розпитати того, кому я довіряю.

Ленґдонові ця ремарка видалася і неуцькою, і образливою.

— До речі, пані директор, вся масонська філософія збудована на чесності та цілісності натури. Масони — найбільш гідні довіри люди, яких тільки й можна зустріти.

— Мені траплялися переконливі свідчення зворотного.

З кожною хвилиною директор Сато подобалася Ленґдону все менше й менше. Він присвятив багато років написанню праць про багату масонську традицію метафоричної іконографії та символів і тому знав, що масони завжди — і незаслужено — були однією з найбільш гнаних та найменш зрозумілих організацій у світі. Їх регулярно звинувачували у всьому — від поклоніння дияволу до змови з метою організації наднаціонального світового Уряду, до того ж масони дотримувалися політики не відповідати своїм критикам, і це робило їх зручною мішенню для нападів.