Пригоди Грицька Половинки
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Грицька Половинки». Краткое содержание книги:
Крім повісті, до книжки увійшли ще веселі гостросюжетні оповідання
Космонавти з нашого будинку
Ябеда
Федько-соліст і кобила Муська
Остання бомба
Помста
«Злочин» Жори Горобейка
Синє ведмежа Гришка
Дно бочки ми вистелили сіном із старого матраца. Стінки обклали старою стьобаною ковдрою, яка була вже нікому не потрібна. Вийшло дуже м'яко, тепло й зручно. До того ж це рятувало від ударів на випадок зіткнення з якою-небудь планетою.
З харчів у дорогу взяли: буханку хліба, куплену на особисті заощадження; сто п'ятдесят грамів любительської ковбаси, яку придбали на ті ж кошти; вісім холодних вареників з картоплею; три цукерки «Киць-киць», що я не з'їв учора; дві цибулини, один оселедець і пляшку з колишньою газованою водою. Колишньою тому, що корок був поганий і газ увесь вийшов. Проте Ромка запевняв, що вона все-таки поживніша, ніж звичайна вода.
В останню мить я приніс надкушений пиріжок з повидлом, що безпритульно лежав на буфеті в їдальні.
… Без п'яти хвилин вісім. Ми з Ромкою в мовчанні стоїмо біля супутника «Ліра-3». Урочистий момент. Щойно написано прощального листа і покладено під цеглину, до якої прикріплений дитячий першотравневий прапорець.
Ось що в цьому листі:
«Всім! Всім! Всім! Сьогодні, ЗО вересня 1958 року, рівно о 8-й годині вечора, ми, Леонід Іщенко та Роман Андрієнко, вилетіли на супутнику «Ліра-3» в міжпланетний простір. Ми перші хочемо довести, що люди можуть літати в цьому просторі і що для справжніх мандрівників немає ніяких перешкод.
Поставте нам пам'ятник на площі Перемоги.
Прощайте, товариші, ми летимо.
Леонід Іщенко Роман Андрієнко».
Високо в небі незчисленними вогниками сяють зірки. Зараз ми з Ромкою полетимо їм назустріч і ніколи більше не повернемося на землю. Минають останні секунди.
— Ну, пішли! — тремтячим голосом кажу я. Ромка одкрив кришку «люка» і вже підняв ногу, щоб залізти в бочку. І в цю ж мить почувся дівчачий голос:
— Хлопці, а що ви тут робите? Га?
Від несподіванки Ромка випустив з рук кришку, і вона боляче вдарила його по коліну, а в мене забурчало в животі.
З-за сарая з'явилася Тетянка, наша однокласниця й сусідка. Побачивши її, Ромка зразу опам'ятався.
— Геть звідси! — спокійно сказав він.
— Що значить геть?! А може, мені цікаво, — сказала Тетянка й підійшла до бочки. — У що ви граєте? — Тетянка змовницьки прошепотіла: — У прикордонників і шпигунів? Я теж хочу.
— Геть, тобі кажуть, — скипів Ромка, — а то як дам, то полетиш!
— Дуже я тебе злякалась! От не піду і буду вам заважати, раз так!
Оце так номері Що робити? Невже все пропало? За кілька секунд до вильоту через якесь погане дівчисько зривається таке діло!
Здавалося, виходу не було.
І тоді я, — будь що буде, — вирішив все чесно їй розповісти і пояснити всесвітню важливість цієї події. Вона, напевно, зрозуміє й не буде заважати.
Почувши, в чім справа, Тетянка аж підскочила від захоплення.
— Ой хлопці, як це чудово! Візьміть і мене з собою. Я теж хочу летіти!
— Що-о? — ми перезирнулися, обличчя в нас витяглися від здивування.
— Я теж полечу з вами!
Ми безпорадно дивились один на одного. Отакої! Мало вона нам нервів на землі попсувала, так її ще в небо з собою брати! Ні! Ні в якому разі!.. Але як від неї відкараскатись? Адже якщо просто так не взяти, то вона і нам не дасть полетіти. Це точно! Вона така!..
І ми почали умовляти Тетянку.
— Ну, подумай, нащо тобі летіти? Це ж назавжди. Ти ж ніколи більше не повернешся на Землю. Ніколи не побачиш ні тата, ні мами.
— Ну то що? Зате цікаво! Чому все цікаве повинні робити тільки хлопці? Я теж хочу!
— Та ми ж не вмістимося всі в супутнику. Ми тебе не мали на увазі. Тобі немає місця.
— Ось як! Мені немає місця? Так ви теж не полетите! Я зараз же скажу тітці Теклі, і вона вам вуха пообриває за те, що ви її бочку чіпаєте… Тітко Текле! — напівголосно крикнула, Тетянка.
— Ш-ш!.. Замовкни!..
Робити було нічого.
— Гаразд… Залазь! — зціпивши зуби, запропонував Ромка і шепнув мені на вухо: — В крайньому разі ми її викинемо ло дорозі.
Тетянка вмить залізла в бочку.
— Тільки запам'ятай: їсти ми тобі не дамо. В нас у самих мало! — з відчаєм у голосі крикнув я.
— Добре, добре, — безтурботно відповіла Тетянка й радісно загула з бочки: — Ой, як тут гарно! Залазьте, швидше!
І ми з Ромкою полізли. Сопучи й штовхаючись, ми довго вмощувалися. Кожний намагався якомога болючіше штовхнути Тетянку. Тетянка мовчки терпіла. Нарешті всілися. Було тіснувато, але нічого — летіти можна, особливо на небо. В урочистому мовчанні я встав і закрив «люк», тобто прикрутив його дротом до бочки. Потім не своїм, якимось дуже писклявим, пташиним голосом сказав: