Пригоди Електроніка (квадрологія)
- Автор: Велтистов Евгений Серафимович
- Язык: украинский
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Електроніка (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Сироїжкін зблід. Він оглянувся: нікого поблизу. А здоровило біг прямо на нього, й було вже чути, як дихає він хрипло й уривчасто, мов паровоз. Помітивши два кулаки й рішуче бліде обличчя, він стрибнув убік і обминув Сироїжкіна. Але Сергійко встиг підставити ногу хлопцеві в кепці. Той простягнувся і впустив дві білі квітки.
Наступної хвилини все змішалося навколо Сироїжкіна. Хлопець у кепці підхопився й кинувся на ворога. Сироїжкін опинився в залізних обіймах.
- Ага, попався! - несподівано закричав хлопець. - Хлопці, я піймав спільника!
З жахом Сироїжкін упізнав десятикласника Махмутова, шкільного боксера. Що він наробив! Підставив ногу своєму! А все через дурну кепку, насунуту на очі. Через неї не розгледів Махмутова.
Підскочили хлопці, загаласували:
- Тримай міцно! Не випусти! Потім з ним поговоримо...
І раптом басок:
- Та це з нашого класу! Сироїжкін!
Несподіваним рятівником був Макар Гусєв. Як і всі, червоний від бігу й страшенно злий, він накинувся на Сергійка:
- Ти що, збожеволів! Кому поставив підніжку!
- Я думав, він злодій, - похмуро виправдувався Сироїжкін. - Не розгледів... Відпусти! - просив він Махмутова.
Але той підозріло косив очі на нього й не розтискав залізних лабет.
А здоровило з трояндами мов крізь землю провалився.
Хлопці розгублено оглядали безлюдну вулицю. В метушні ніхто не помітив, куди подівся викрадач.
Тут Сироїжкін вирвався нарешті з боксерських обіймів і закричав:
- Він у під’їзді! Я бачив! - І Сергійко помчав до під’їзду, з радістю чуючи за собою тупіт.
Східці, східці, нескінченні східці... Він біжить дуже швидко, але його обганяють, гаряче дихають у спину й знову обганяють. Тепер вони всі разом, і це його товариші рвуться нагору щодуху. А раптом він помилився? Що тоді?..
Ні, він не помилився! Он кричить громовим голосом Махмутов:
- Стривайте! Живцем візьмемо!.. Квіти не мніть!..
Галаслива боротьба, кректання, густі хмари куряви, що повалили з горищних сходів, свідчили про те, що варвар вирішив не здаватися живим. Потім усе враз затихло, й повз Сироїжкіна, який застиг на сходовій площадці, провели здоровила. На нього просто шкода було дивитися - такий він був блідий і забруднений з ніг до голови.
Кульгаючи, спустився Махмутов. Він був без кепки. її дбайливо ніс Макар Гусєв.
Махмутов побачив Сироїжкіна, блиснув очима.
- Візьми! - Він сунув йому в руки тс, що ще недавно було букетом, - жалюгідні, зім’яті стебла.
“Ех, ти, - сказав сам собі Сироїжкін. - Навіть букет врятувати не зміг... Тепер усі в школі питатимуть, як це я підставив ногу своєму... Та що там квіти! Якщо всі дізнаються про Електроника, про обман... - Сергій зіщулився. - Ні, треба бути рішучим. Треба зникнути!” І відразу спокійно стало на душі в Сергійка. Прийшовши додому, він ліг на тахту, став міркувати про своє майбутнє. Завтра він сідає в поїзд і їде до Мурманська. Там живе Сіма Маликов, приятель по чорноморському табору. В Сіми можна буде зупинитися, поки підуть переговори з Полярним управлінням. “Я круглий сирота, - скаже він, - сам-один на білому світі. І вроджений полярник. Взимку ходжу без шапки. Можу працювати ким завгодно. Якщо треба вчитися - навчуся”. А Сімі Маликову можна хоч і зараз подзвонити. Досить набрати на телефонному диску номер міста, як буде тонкий гудок Мурманськ на проводі. І набирай Сімин номер. Але краще, мабуть, не дзвонити, а приїхати раптово, без зайвих розпитувань.
Сергій підійшов до телефону й викликав довідкове бюро вокзалу.
- Коли відходить поїзд до Мурманська? - запитав він.
- Поїзд номер шістнадцять підходить з третьої колії о дванадцятій годині п’ять хвилин.
Автомат говорив трохи гугняво, як звичайний вокзальний репродуктор.
- А на завтра квитки є?
- Є. Хочете замовити?
Відступати було пізно. Сергійко рішуче сказав:
- Так!
- Записую...
- Будь ласка, один квиток...