Фараон [Faraon - uk]

— Ти вже вдруге кажеш це, достойна пані.

— А ти й про це знаєш? — усміхнулась цариця. Гергор опустив очі.

На човнику забриніла арфа, і Сара тремтячим, голосом почала співати:

— «Який великий господь, який великий господь бог твій, Ізраїлю!..»

— Чудовий голос! — шепнула цариця. Верховний жрець уважно слухав.

— «Дні його не мають початку, — співала Сара, — а дім його не має меж. Одвічні небеса під його поглядом змінюються, мов шати, що їх людина одягає на себе і скидає. Зорі спалахують і гаснуть, мов іскри з твердого дерева, а земля — як цеглина, що до неї на мить торкнувся ногою подорожній і попростував далі.

Який великий твій бог, Ізраїлю! Немає того, хто сказав би йому: «Зроби це!», немає лона, яке його породило. Він створив неосяжні безодні і витає над ними, коли хоче. Він з темряви видобуває світло, а з пороху земного творить істоти, що мають голос.

Грізні леви для нього — мов сарана, величезний слон — ніщо, а кит проти нього — як немовля.

Його трибарвний лук розтинає небо навпіл і спирається на краї землі. Де ворота, рівні йому височінню? Зачувши грім його колісниці, тремтять народи, і немає нічого під сонцем, що вціліло б під його блискотливими стрілами.

Його подих — північний вітер, який відживлює зів’ялі дерева, а його подув — хамсин, який спалює землю.

Коли він простягне руку свою над водою, — вода обертається на камінь. Він переливає моря на нове місце, мов жінка квас у діжку. Він роздирає землю, мов зотліле полотно, а голі вершини гір укриває срібним снігом.

Він у пшеничнім зерні ховає сто нових зернин, і він спаровує птахів, щоб вилуплювалися нові.

Він із сонної лялечки видобуває золотого метелика, а тілам людей в могилах наказує чекати воскресіння з мертвих…»

Веслярі, заслухавшись, підняли весла, і пурпуровий царський човен поволі поплив за течією. Раптом Гергор підвівся й гукнув:

— Повертайте до Мемфіса!

Весла вдарили по воді, човен повернувся на місці і з шумом посунув проти течії. За ним, поволі стихаючи, линув Сарин спів:

— «Він бачить биття серця мошки й таємні стежки, якими блукає самотня думка людини. Але нема нікого, хто заглянув би йому в серце й відгадав його наміри.

Перед блиском його шат найвищі духи затуляють свої обличчя. Перед його поглядом боги могутніх міст і народів никнуть і сохнуть, як зів’яле листя.

Він — сила, він — життя, він — мудрість. Він твій господь, твій бог, Ізраїлю!..»

— Чому ти, достойний Гергоре, наказав повернути назад? — запитала цариця Нікотріс.

— Ти знаєш, найясніша царице, що це за пісня? — відповів Гергор мовою, зрозумілою тільки жерцям. — Адже ця дурна дівчина співає посеред Нілу молитву, яку можна читати лише у найтаємнїших вівтарях наших храмів…

— То це блюзнірство?..

— Щастя, що в нашому човні є лише один жрець, — відповів міністр. — Я цього не чув, а коли б і чув — забуду. Боюсь, однак, щоб рука богів не покарала цю дівчину.

— Але звідки вона знає цю страшну молитву?.. Не міг же, її навчити Рамзес?..

— Ні, царевич не винен. Не забувай, найясніша царице, що євреї не один такий скарб винесли з Єгипту. Тому всі народи на землі вважають їх за святокрадців.