Робін Гуд
- Автор: Макспедден Джон, Вилсон Чарльз
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Юрий Юра
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Робін Гуд». Краткое содержание книги:
Єпіскоп полохливо оглядівся довкола, ніби сподіваючись побачити в себе за спиною розбійників Робіна Гуда. Потім знову обернувся до королеви й помітив у її очах неприхований сміх.
«О господи! — з тугою подумав він. — Уже й тут знають про той нещасний випадок зі мною!» А вголос, набравшися духу, додав:
Ваша величносте, то все пусті балачки й перебільшення. Пробачте мені, але я радніше збільшу ставку короля в цьому закладі, бо певен, що його лучники непереможні.
Це ваша справа, — вдавано байдуже відповіла королева. — Скільки ж ви хочете додати?
Ось мій гаманець, — з важким серцем видушив з себе єпіскоп, — у ньому майже сто фунтів.
Гаразд, досить і цього, — мовила королева, відпускаючи його, а потім, обернувшись до короля, який розмовляв у цей час із сусідньою ложею, додала: — Я згодна на вашу ставку — п'ятсот фунтів!
Чудово! — засміявся король, ніби почув надзвичайно дотепний жарт. — Просто дивно, що могло викликати у вас такий азарт?
Та я ж казала: мені пощастило знайти п'ятірку людей, яких я сміливо виставлю проти ваших найкращих лучників.
Ну, коли так, то ми швиденько перевіримо, на що вони здатні, — мовив король, — Давайте зробимо так: нехай кінчаться змагання по відкритих цілях, а потім тих своїх лучників, які ввійдуть у першу п'ятірку, я виставлю проти ваших героїв. Згодні?
Згодна, — відповіла королева. Поманивши до себе Маріан, яка сиділа в сусідній ложі разом з іншими фрейлінами, королева прошепотіла їй щось на вухо. Дівчина зробила реверанс і вийшла.
Тим часом десять переможців першого туру змагань зайняли місця перед новими цілями. Поруч них вишикувалася дюжина добровольців з публіки. Натовп знову завмер у мовчанні, напружено стежачи за польотом стріл. Звитяжці націлялися довго, зате й стріляли майстерно. І кожного разу, коли стріла впиналася в центр цілі, по рядах пролітало голосне зітхання, що нагадувало прибережний шум моря. Тепер перше місце завоював Гільберт Уайтхендський. Тепус майже зрівняв з ним рахунок, але одна з його стріл на якийсь волосок відхилилася вбік. Третій ішов Елвін Уельський, а четвертий — рядовий стрілець, на ім'я Гоффрі. Кліфтон мусив удовольнитися аж п'ятим місцем. Лучники з поспільства також стріляли чудово, але вони нервувалися, боячись глузувань, і це їх привело до поразки.
На поле знову вийшов герольд. Та замість того, щоб оголосити переможців турніру, він повідомив, що відбудеться ще один, заключний і вирішальний, тур. Його величність король сказав, що два стрільці в попередньому турі поділили перше й друге місця, а три інших теж заслуговують нагороди. Тепер ця п'ятірка виступить проти п'яти лучників, яких обрала королева — сьогодні вони ще не стріляли.
Вражений такою несподіваною новиною, натовп збуджено загудів. «Кого ж обрала собі королева?» — запитували всі одне в одного. Гомін серед трибун дедалі наростав, коли раптом на кінці поля широко розчинились ворота, і перед глядачами з'явилося п'ять молодців. Попереду них верхи на коні їхала леді. Новоприбулі спокійно прямували до королівської ложі. Леді одразу пізнали всі: то була міс Маріан, фрейліна її величності королеви. Та ніхто з присутніх не знав тих, хто супроводив дівчину. Четверо з її провідників були одягнуті у все зелене, а п'ятий, мабуть ватажок, у ясно-пурпурове. На головах у всіх п'ятьох хвацько сиділи чорні капелюхи, прикрашені закрученими білими перами. Із зброї кожен мав лише дебелі тисові луки, повні сагайдаки стріл та короткі мисливські ножі.
Наблизившись до ложі, де сиділи король з королевою, невідомі лучники допомогли Маріан спішитись, а потім смиренно скинули свої головні убори.
Ваша величносте, — мовила дівчина, звертаючись до королеви, — ось ті, за ким ви мене посилали. Вони готові змагатися під вашим прапором і здобути для вас перемогу на цьому турнірі.
Королева перехилилась через бар'єр і дала кожному зелений шарф, гаптований золотом.
Локслі,— сказала вона своїм дзвінким голосом. — Дякую тобі й твоїм друзям за послугу. Але знай — я побилася об заклад з королем, що ви переможете п'ятьох найкращих лучників країни.
Локслі і його товариші поцілували шарфи на знак готовності прислужитись її величності королеві.
Король здивовано подивився на свою дружину.
Хто ці люди? — запитав він.
Та тут до королівської ложі підбіг високоповажний єпіскоп Герфорда. Обличчя його то багровіло, неначе буряк, то блідло, мов крейда.
Прошу пробачення, ваша величносте! — закричав він, — Але я мушу попередити, що це розбійники! Отой, у пурпуровому одязі, то ж сам Робін Гуд! А це Маленький Джон, Вілл Стютлі, Вілл Пурпуровий і Алан Дейль! Вони прославились своїми насильствами на всю країну!