В серце Небесних гір
- Автор: Погребецький Михайло Тимофійович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «В серце Небесних гір». Краткое содержание книги:
— Пощастило, — про себе зауважує Шиманський. Справді, коли б трапилась така біда на схилі з твердих порід, розбився б кінь, загинули б в'юки.
Спускаємося в безлісну широку долину Оттук, потім повертаємо на схід і починаємо підйом до перевалу Беркут.
З перевалу відкривається велична картина снігових пасом, що розходяться в різні сторони. На південному сході видно добре знайомі нам обриси піка Нансена, все пасмо Інильчек-Тау, висоти Кокшаал-Тау, група Адиртер і за нею — гостра піраміда Хан-Тенгрі.
Спускаємося вниз і зустрічаємо тут групу Суходольського. На сиртах гуляють басмачі, а в москвичів немає зброї. З заздрістю дивляться вони на наші гвинтівки. Знаючи про рештки байських банд, ми озброїли всіх учасників експедиції. Крім того, за нашим маршрутом стежили прикордонники.
— Ну що ж, — пропонуємо ми москвичам, — приєднуйтеся до нас.
Ця пропозиція влаштовує групу Суходольського. Всі швидко збираються.
Сариджас зустрічає нас непривітно. Сірі хмари повзуть назустріч, окутуючи гори до самого підніжжя; дме пронизливий вітер, іде дощ з градом.
Попереду крізь косі струмини дощу, видніються три сиротливі юрти. Входимо в одну з них. Виявляється, це киргизи, які ще не встигли перекочувати з сиртів.
Ми цікавимося, чи спокійно у верхів'ях Сариджасу і на Інильчеку.
— На Інильчек банду Айбаші погнали. Він, мабуть, піде в Китай, — відповідають нам киргизи.
Це ім'я я вже десь чув.
— Який це Айбаші? — питаю.
— Кизил-сакал басмач, — червона борода…
Так он хто це! У моїй пам'яті виникають лукаві, злодійкуваті очі і руда борідка киргиза, у якого в минулому році ми гостювали на Сариджасі.
На другий день вранці в ущелині ми зустрічаємо двох киргизів-вершників. Коні їх у саднах, страшенно худі, з випертими ребрами. Попруги повисли під втягнутими животами, замість пітників теліпаються якісь шматки повсті. На вершників теж страшно дивитися. Видно, що вони голодували не один день.
— Звідки ви йдете? — питаємо.
— Айбаші шайтан таскав нас. Ми втекли назад.
Он воно що! Це той торішній знайомий, рудий бандит захопив їх з собою насильно. А тепер вони їдуть добровільно здаватися як вимушені учасники банди.
Торкнувся я цього епізоду тільки тому, ЩО один з двох вимушених басмачів, на ім'я Джамболот, працював згодом у нашій експедиції, їздив з нами в китайський Тянь-Шань і показав себе прекрасним мисливцем і слідопитом.
Кілька годин шляху — і ми під'їжджаємо до перевалу Тюз. Але тут нас чекає невдача. Крижана броня перевалу в цьому році дуже оголена і крута.
— Не пройти, — похитують головами джигіти.
— Мабуть, перевал справді непрохідний, — погоджується Суходольський.
Трохи північніше, майже поруч з Тюзом, є ще один перевал — Ачик-таш. Він також високий, але більш доступний.
Порадившись, ми вирішуємо йти до нього. Спуск по Ачик-ташу в долину Інильчека виявляється довгим і важким. Він іде крутим осипом, і дрібний сипучий щебінь весь час повзе під ногами.
Внизу зупиняємось. Тут наші шляхи з групою Суходольського розходяться. Москвичі залишаються на правому березі Інильчека, а ми йдемо вбрід через ріку до нашої постійної бази біля піка Нансена.
О сьомій годині вечора наші палатки вже розставлені на старому місці біля лісової полянки під піком Нансена. Стомлені від тяжкого шляху, ми зразу ж лягаємо спати.
Вночі всі прокидаємося від оглушливого гуркоту. Вискакуємо з палаток. Обвал! Здається, що кам'яний обвал несеться прямо на наш табір. Новаки охоплені жахом. Ми заспокоюємо їх. Адже всі члени експедиції, які вже побували тут, знають, що табір поставлений у безпечному місці і каменепад йому не загрожує. Потік каміння пролітає своїм постійним руслом збоку від нашого табору.
У тривожному сні проходить решта ночі. А вранці на базі вже кипить робота. Ми готуємося до штурму Володаря неба.
До Хан-Тенгрі виходимо групами. Першою йде група Шиманського. На в'ючних конях вона везе бамбукові жердини з прапорцями. Завдання групи — намітити по льодовику Інильчек трасу до Хан-Тенгрі для кінного транспорту і встановити по всій трасі пізнавальні віхи — жердини з червоними прапорцями.
Слідом за першою йде друга група на чолі з Васею Головком. Орієнтуючись по розставлених віхах, вона повинна прокласти дорогу до південного схилу Хан-Тенгрі. Учасникам цієї групи доведеться розчищати шлях на моренах від нестійких і гострих каменів, прорубувати на крутих крижаних схилах широкі стежки, засипати моренним щебенем слизькі місця, оголити засипані снігом тріщини. З другою групою відправляємо і табірне майно, продукти, фураж.