Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: ГО Форум видавців
- ISBN: 966-537-135-5
- Переводчик: Тарас Возняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою». Краткое содержание книги:
Ця книжка — незвичайна. І не тільки тому, що представлено у ній новели нашого земляка із Дрогобича Бруно Шульца, блискучого письменника-новеліста рівня Франца Кафки, Стефана Цвейга чи Антона Чехова. Ця збірка новел — своєрідна перекладацька лабораторія, в якій у чарівних колбах і ретортах українських алхіміків художнього перекладу, золотом горить-переливається, відтворюючись у своїй первозданній красі, магічне слово майстра.
Перекладати Шульца непросто.
Передовсім тому, що він письменник, який у короткій художній формі намагався втілити універсум — витворити власний світ із безліччю лише на перший погляд малозначущих, а насправді тонких і символічних деталей, нюансів, алюзій і натяків, іноді навіть просто багатозначного замовчування, істинну суть яких мав би відчути й розшифрувати читач. Процес дешифрування Шульцового тексту — таїна на межі містики, бо ж кожне слово письменника може нести якийсь несподіваний відтінок значення, символ, натяк, без котрих філігранні, ажурні конструкції його художнього світу деформуються й загрозливо тріщать.
Не дивно. Адже й сам письменник, даючи відповідь на анкету про таємниці письменницької творчості, у «Wiadomościah Literackich» навесні 1939 року писав: «Сьогодні мене приваблюють усе більше невиражальні теми. Парадокс, в напруженні між їх невиражальністю та мізерністю й універсальною претензією, бажанням репрезентувати все є найсильнішим творчим стимулом.» (Цит. за Panas Władysław. Księga blasku: Traktat o Kabale w prozie Brunona Szulca — Lublin, 1997. — s. 10).
Отож, парадоксальність, незрима межа між величчю тексту та загрозою його руйнації, своєрідна космогонія й есхатологія, іноді відкритого, а іноді завуальованого змісту, специфічна манера викладу, тонкі, на ментальному рівні, відтінки значень і символів, специфічна ритмомелодика — це не повний перелік тих «підводних рифів», котрі уявляються на шляху кожного, хто перекладає Бруно Шульца.
Для цих текстів замало добре знати мову. Перекладач мусить бути іще й філософом і психологом, ерудованим читачем, і навіть тонким знавцем галицьких реалій і специфіки побуту єврейських родин…
Тим-то щоразу, коли заходить мова про переклад Бруно Шульца, говоримо про якесь нове — більшою чи меншою мірою — наближення до оригіналу як воістину феноменальної Речі-У-Собі…
Упорядники цієї книжки вирішили зробити цілком логічний видавничий експеримент.
Надаємо можливість кожному із наших перекладачів Шульца наблизитися до феномену його тексту і гостимо у нашій «перекладацькій лабораторії» автора уже апробованої книжки перекладів «Цинамонових крамниць» і «Санаторію Під Клепсидрою» Андрія Шкраб'юка, філософів і культурологів Тараса Возняка та Миколу Яковину, письменника Івана Гнатюка, історика й журналіста Андрія Павлишина. Кожен — оригінальний мислитель із своїм світобаченням, ідеалами, уподобаннями і… своїм прочитанням Бруно Шульца. Оригінал Шульцового «Санаторію Під Клепсидрою» теж подаємо у цій книжці — аби читач, котрий володіє польською мовою, і сам мав нагоду зануритися у світ фантазій дрогобицького майстра слова, світ непізнаваного — магічний світ Бруно Шульца.
Григорій ЧОПИК,
вчений секретар Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка, перекладач
* * *
Назва оригіналу:
Bruno Schulz. Sklepy Cynamonowe. Sanatorium Pod Klepsydrą
Чи чекали, щоб я їх назвав, розв'язав їх загадку, якої не розуміли? Чи питали мене про своє ім'я, щоб увійти в нього і виповнити його своєю істотою? Приходили дивовижні машкари, твори-питання, твори-пропозиції, і я мусів кричати й відганяти їх руками.
І вони відступали задки, похиляючи голову і дивлячись з-під лоба, і губилися самі у собі, верталися, розв'язуючись у безіменний хаос, у лахмітню форм. Скільки хребтів, поземних і горбатих, перейшло тоді під моєю рукою, скільки лобів пересунулося під нею з оксамитною пестливістю!
Тоді я зрозумів, чому тварини мають роги. То було те незрозуміле, що не могло поміститися у їхньому житті, налазлива і дика примха, нерозумна і сліпа упертість. Якась ідея-фікс, що виросла поза межі їхньої істоти, вище понад голову, і, раптом винурена в світло, застигла в дотикальну і тверду матерію. Там вона приймала образ дикий, несосвітенний і невірогідний, закручена у фантастичну арабеску, невидиму для їх очей, але жахаючу, у незнану цифру, під загрозою якої вони жили. Я збагнув, чому ті тварини схильні були до нерозумної й дикої паніки, до сполошеного шалу: втягнуті у свій безум, вони не могли виплутатися з плутанини тих рогів, з-поміж котрих — похиляючи голову дивилися сумно і дико, мов би шукаючи проходу між їх галуззям. Ті рогаті тварини далекі були від визволення і вони з сумом та зреченістю носили стигму своєї хиби на голові.
Але ще дальші від світла були коти, їхня досконалість затривожувала. Замкнуті в доладності й акуратності своїх тіл, вони не знали хиби ні відхилення. На хвилинку сходили у глиб, на дно своєї істоти, і тоді нерухоміли у своєму м'якому хутрі, грізно й урочисто поважніли, а їх очі заокруглювалися, як місяці, всотуючи зір у свої вогнисті лії. Але вже по хвилині, викинуті на берег, на поверхню, — позіхали своєю нішотою, розчаровані і без оман.
У їхньому житті, сповненому замкнутої в собі грації, не було місця на жодну альтернативу. І, знуджені в тому ув'язненні досконалости без виходу, пройняті спліном, вони воркотіли зморщеною губою, повні безпредметної жорстокости в короткій, пругами розширеній мармизі. Внизу хильцем прошмигували куни, тхори і лиси, злодії серед тварин, створіння з нечистою совістю. Підступом, інтригою, шахрайством дорвались вони свого місця в бутті, всупереч плянові створення, і, переслідувані ненавистю, загрожені, постійно насторожі, постійно у тривозі за те місце, — жагливо кохали своє крадене, по норах ховане живоття, готові дати себе розшарпати на шматки в його обороні.
Врешті перейшли всі, і тиша загостила у моїй кімнаті. Я знову почав рисувати, затоплений у моїх шпарґалах, які дихали блиском. Вікно було відчинене, і на віконному ґзимсі дрижали у веснянім вітрі горлиці і туркавки. Перехиляючи голівку, вони показували кругле і скляне око у профіль, мов би нажахане і повне льоту. Дні під кінець стали м'які, опалеві й світлисті, то знову перлямутрові і повні затуманеної солодкости.
Надійшли Великодні свята, і батьки виїхали на протяг тижня до моєї заміжньої сестри. Мене полишено в помешканні самого на поталу моїх інспірацій. Аделя приносила мені щодня обіди і сніданки. Я не зауважував її присутности, коли вона пристоювала на порозі святково вбрана, пахнучи весною зо своїх тюлів і фулярів.
У відчинене вікно впливали лагідні повіви, наповнюючи кімнату рефлексом далеких краєвидів. Якусь хвилинку утримувались у повітрі ті навіяні кольори ясних далечин і враз розпливалися, розвіювалися в блакитну тінь, у ніжність і зворушливість. Повідь образів дещо заспокоїлася, вилив візій злагіднів і втих.
Я сидів на землі. Довкола мене лежали на підлозі кредки і ґудзички фарб, божі кольори, лязури, що дихали свіжістю, зелені, що заблукали аж на край здивування. І коли брав я до руки червону кредку — в ясний світ ішли фанфари щасливої червіні, і всі балькони пливли хвилями червоних хоругов, і будинки уставлялися вздовж вулиці у тріюмфальний шпалір. Дефіляди міських пожежників у малинових уніформах парадували на ясних, щасливих дорогах, і панове кланялися мельониками кольору черешні. Черешнева солодкість, черешневий цвікот щиглів наповнював повітря, повне ляванди і лагідних сяйв.
А коли сягав я по блакитну барву — йшов вулицями через усі вікна відблиск кобальтової весни, відчинялись, дзенькаючи, шиби, одна за одною, повні блакиті і небесного вогню, фіранки вставали, як на сполох, і радісний і легкий протяг ішов тим шпалером серед гойдливих муслінів і олеандрів на порожніх бальконах, немов би на другому кінці цієї довгої і ясної алеї з'явився хтось дуже далекий і наближався — промінний, випереджуваний провістю, прочуттям, звістований летом ластівок, світлистим вербовим віттям, розсипуваним від милі до милі.