Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
І от аж уночі їй пощастило звести біля телефонного дроту трьох. Вони договорилися на п’ятнадцять хвилин — від дев’ятої до дев’ятої п’ятнадцять ранку. Це були славнозвісні професори Харловський та Трембовський і не менш відомий, дарма що молодий, доктор Івановський.
Сахно прокинулась о шостій і почала хвилюватися. А що, як світило забуде? Виїде? Захворіє? Трапиться якесь нещастя?
Професор Харловський був найпопулярніший у місті діагностик. Професор Трембовський був найвідоміший патологоанатом, оператор. Доктор Івановський був теж прекрасний хірург, що цілком віддався експериментальній науковій роботі.
Сахно похапцем поснідала і взялася прибирати кімнату до приходу лікарів. Це було конче потрібно, бо лікарям не було навіть де сісти — жодних меблів у кімнаті не було. Тільки горою накидані чемодани.
Це ж тільки передучора ввечері Сахно приїхала сюди. А здасться, що минув уже цілий тиждень. Подорож, пригоди — румунський пароплав, Дунайське гирло, Буджацькі степи, фантастичний маєток бессарабського поміщика — невже все було тільки два-три дні, а здається двадцять-тридцять років життя.
Хутенько прибрала Сахно чемодани і принесла від сусідів три стільці. Чемодани вона поскладала один на один і накрила ковдрою. Це було зовсім неначе стіл. Правда, ковдра до підлоги не сягала, і з-під її країв можна було бачити цілий арсенал різноколірних залізничних наліпок — німецьких, румунських, радянських.
Було п’ять хвилин після дев’ятої години. Сахно вже хотіла визирнути у вікно. Але саме тієї хвилини дзвоник у передпокої гучно задзвонив.
Доктори були точні, як і слід хірургам.
Лікарі розляглися в передпокої і, не поспішаючи, ввійшли до кімнати. За ними, зразу ж, наповнивши цілу кімнату, ввійшли й нудні пахощі йодоформу, ефіру, м’яти й карболки.
Професор Харловський був чоловік великий і опасистий, з головою майже зовсім лисою і обличчям байдужим. Він був напрочуд нерухливий. Професор Трембовський був, навпаки, маленький, худорлявий, мав розкішну сиву шевелюру і обличчя нервове та жваве. Він був швидкий, енергійний, гарячий. Доктор Івановський — високий, стрункий, спокійний і витриманий — не був схожий ні на одного з них.
— Де ж пацієнти? — запитав він, увійшовши до кімнати й охопивши оком її порожнечу.
Професор Харловський ліниво добув з кишеньки годинника і, не поспішаючи, відкрив кришку.
— Те-ек-с, — протяг він. — Майте на увазі, ми маємо тільки п’ять хвилин. Ви замовили автомобіль?
— Я знаю, будьте спокійні,— Є сказала йому Сахно. — Автомобіль буде точно на дев’ять п’ятнадцять. Я певна, ви звільнитеся ще раніше. Очевидно, на перший раз ви обмежитеся короткочасним огляданням.
Вона хвилювалася, і голос її тремтів.
— Та ви не хвилюйтеся, — торкнув її за плече професор Трембовський. — Де ж ваші пацієнти?
— Вони в сусідній кімнаті.
Сахно вийняла з кишені ключ і встромила його в замок. На одну, може, якусь мить вона спинилася. Вона завагалася. А може, не треба? Але це була тільки одним одна секунда. Другої секунди вона вже клацнула замком і широко розчинила двері.
— Прошу.
Затримавшись коло порога, вона пропустила поперед себе доктора Івановського, за ним пройшли професор Трембовський і професор Харловський.
Ця кімната була така ж порожня, як і попередня. Принаймні ніяких меблів у ній не було. Дві довгі й вузькі скрині під вікном — це було все.
А проте це не були скрині. Підійшовши ближче, лікарі роздивилися, що то були два ліжка, два імпровізовані ліжка, споруджені, певно, із скринь і дощок. Своєю видовженою, вузькою формою вони найбільше були схожі на домовини. Доктор Івановський підійшов одразу до одного, тоді до другого з них і відкинув простирадла.
Перед очима лікарів лежали обидва пацієнти.
Вони лежали горілиць, випроставшися, витягши руки вподовж тулубів, під простирадлами. Вони лежали ногами до вікна, поруч, а м’яке тьмяне світло безсонячного осіннього ранку рівно, без тіней освітлювало їхні обличчя. Вони лежали з заплющеними очима, і жодна рисочка не мінилася в закам’янілім виразі їхніх облич. Це був або глибокий зморений сон, або цілковите виснаження після довгої й важкої хвороби.