Любий бо-пер!..
- Автор: Дері Тібор
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-5850-12-1
- Переводчик: Леся Георгіївна Мушкетик
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Любий бо-пер!..». Краткое содержание книги:
Тібор Дері (18.10.1891–18.08.1977)
Угорщина
Тібор Дері / Tibor Déry відомий угорський письменник — народився в Будапешті, в родині фабриканта. Навчався в Угорщині та Швейцарії. 1917 року дебютує еротичною повістю «Лія». У 1918–1919 рр. приєднався до революційного руху, став постом-модерністом робітничого руху. Після падіння РУР перебував деякий час в ув'язненні, після чого емігрував на Захід. Протягом 1920–30-х pp. жив то за кордоном (Австрія, Німеччина, Італія, Франція), то вдома. Публікується в авангардних часописах, пише роман «Подвійний крик», п'єсу «Немовля-гігант» (1926) та ін. Упродовж 1931–45 pp. працює над головною книгою свого життя — 1000 сторінковим романом-епопеєю «Незавершена фраза», пише сюрреалістичний твір «Пекельні ігри» (1946) про облогу Будапешта, яку він пережив разом із матір'ю в схроні. Після війни Дері знову в компартії, але з часом дедалі більше проникається сумнівами. Ці його настрої відобразилися у повісті «Нікі», сатиричних комедіях 50-х р. Його роман «Відповідь» різко критикує комуністична влада. У цей час Дері стає одним із натхненників Угорської революції 1956 р. Після поразки його ув'язнили на 9 років, незважаючи на звернення Томаса Пліота, Альбера Камю та ін. 1960 року Дері амністували. Це випробовування підняло авторитет письменника в очах усієї нації. 1960–70-ті pp. період високої творчої активності. Серед найзначніших творів цього періоду — повісті «Уявний репортаж про один американський поп-фестиваль» та «Любий бо-пер!..».
З угорської переклала Леся Мушкетик
Я знову сів на ліжко, був дуже стомлений.
— Все решта — згодом, в Кішпешті! — сказав я.
Час, що залишився до їхнього переселення — два чи три тижні — я заповнив плануванням. Мав для цього вдосталь часу, моя невістка з ранку до вечора бігала по крамницях. Купувала в комісійці меблі, кухонне начиння, різні дрібниці в універмагах і на товчку Ечері; щовечора, смертельно втомлена і щаслива, з'являлася вдома. Ми вечеряли всі втрьох — разом з Тамашем; після вечері, привчаючи себе до самотності, я квапився до своєї кімнати.
Я постановив, що після їхнього переселення снідатиму разом з Жофі. Радості від цього небагато, та я, зрештою, звикну. Жофі спершу буде комизитися, але врешті змириться. Жуватимемо на пару, двоє старих. Я більше не маю наміру прирікати себе на самотнє ув'язнення.
Сподіваюся, що з нас двох я помру перший. Тепер я вже й ветхіший, і, по-правді сказати, старший за неї… але з іншого боку, Жофі на своїй згорбленій спині тягла, бідолашна, багато обтяжливішу ношу, ніж моя. Завжди дивуюся, як спокійно вона витримує усі кривди старості, мовби це найприродніша річ у світі — те, що людина в старості мерхне і вмирає. Вона все це терпить, як то кажуть, приспівуючи.
Отже, ми будемо разом снідати, потім я почитаю їй газету. Обідати?.. Вечеряти?.. Теж разом.
З дому я вибиратимусь не часто, а раптом Катрін матиме якісь справи в Буді, й зазирне до мене, а я буду бозна-де. Тому краще просто гулятиму в саду чи, щонайбільше, за звичним маршрутом: вулиця Кароя Лотца — алея Ержебет Сіладі — вулиця Пазмана — вулиця Пашареті. Та й узагалі, ось-ось надійде осінь, дощова пора, тож навряд я вже кудись подамся. Попрошу добре натопити в моїй кімнаті, бо після хвороби я став мерзлякуватіший.
Їдальню й вітальню замкну на ключ, їстимемо в кабінеті.
Можливо, куплю песятко пулі[18]. Такий пес живе років з десять-одинадцять, він і проведе мене до могили. Кажуть, що собака вірніший за людину.
До моїх планів — я ж людина завбачлива — входить також навчити Жофі грати в шахи. Сам я гравець посередній, тож собака біля моїх ніг стане терплячим свідком поєдинку двох блискучих гросмейстерів. Та ще й набуду неабиякого досвіду у вирішенні шахових бліц-кріґів.
Тим часом переїзд Тамаша — за два чи три тижні після описаної розмови — відбувся спокійно, без надмірних емоційних сцен. У дівчини очі, якщо не помиляюся, таки змокріли, але мрія про щасливе майбутнє швидко їх осушила. Їхній багаж вмістився в одне таксі; недавно придбані речі уже чекали на них у кішпештській квартирі. Я провів їх до воріт, ще й помахав услід.
Коли я повернувся, будинок видався мені абсолютно порожнім. Підійматися нагору я остерігся, хоча пересування по сходах вже не було для мене проблемою. На очах я зміцнів і став здоровіший. Щоправда, після ехоdus[19] цілу ніч не стулив очей, хіба що на півгодинки під ранок, а о сьомій уже знову був на ногах, та загалом я зберіг внутрішній спокій. Світило сонце, це мені теж допомогло. У надії, що не наткнуся на Жофі, я вийшов у сад і з добрих півгодини прогулювався навколо будинку. У геть пожовклому листі моїх улюблених горіхів перегукувалося із п'ятеро-шестеро чорних дроздів; я люблю їхній свист більше, ніж в'їдливе, солодкаве булькання канарок.
Отже, молодість пішла назавжди, думав я, неспішно бродячи в саду. Старе луб'я, чого тобі ще сподіватися? Господи, благослови її, моє останнє кохання.
Я повернувся в дім уже трохи стомлений, сів за письмовий стіл. І коли — вперше після хвороби — взяв до рук свою кулькову ручку, поклав на коліна зошит, мене охопило таке саме тихе хвилювання, як і впродовж майже шістдесяти років, коли я брався до роботи. Це мене трохи втішило.
Тібор Дері — новатор угорської прози
Угорського письменника Тібора Дері називають одним із найавторитетніших свідків XX ст. Він на собі відчув і пережив усі шалені політичні й мистецькі потрясіння, аби, зрештою, зрозумівши облудність більшості з них, відчути глибоке розчарування. На схилі літ він саркастично напише про це словами свого героя із запропонованої книжки: «Благородні ідеї є найспритнішими сутенерами садизму». Його життя і творчість сповнені цілої низки протиріч, які нелегко пояснити.
Тібор Дері народився 18 жовтня 1894 р. в сім'ї крупного фабриканта єврейського походження. Його батько покінчив життя самогубством після того, як Радянська Угорська Республіка (1919) відібрала в нього майно. Дері закінчив Торгівельну Академію (1911), навчався в Угорщині та Швейцарії. Десь у цей час юнак починає писати вірші, входить до кола модерністського часопису «Нюгат» (Захід), у якому дебютував еротичною повістю «Лія» (1917), після чого його звинуватили в порушенні норм суспільної моралі. Він утікає за кордон, прихопивши спадщину — гроші за багатоквартирний будинок. На Рів’єрі поринає в безтурботне життя, аж доки в Монте-Карло за ніч програє всі свої статки. Мати ціною великих зусиль і коштів рятує сина від в’язниці і Дері повертається додому.
18
Пулі — угорська порода пастуших псів.
19
Масовий вихід, масове переселення звідкілясь (лат.).