Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця

Річард знову занурив палець у червону фарбу, і впоперек чола Джонрока лягла вигнута лінія. Ще кілька ліній — і виник символ зосередження сили. Він використовував зрозумілі йому елементи, але поєднував їх своєрідно, видозмінюючи.

Він не хотів, щоб сестри, побачивши малюнки, розпізнали їх істинне значення. Хоча орнамент був складений із знайомих елементів, в цілому він був оригінальний.

Снуючі довкола люди зупинялися подивитися, зачаровані не тільки процесом, але і самим малюнком. Було в ньому щось від поезії. Не розуміючи значення ліній, вони відчували спільність цих ліній у вираженні єдиної мети, несучу ключову ідею — саме те, чим вони були — загрозу.

— Знаєш, що мені це все нагадує? — Промовив один із спостерігаючих.

— Що? — Пробурмотів Річард, домальовуючи емблему, що означала потужний удар, що пробиває оборону противника.

— Чимось схоже на гру. Не знаю, чому, але ці лінії нагадують деякі атаки в Джа-Ла.

Здивований тим, що говорив такий же бранець як і він — що той вловив таку істотну особливість, Річард запитально глянув на нього.

— Будучи конюхом, — почав той пояснювати, — доводиться розуміти коней, якщо хочеш їх підкувати. Коня ти не спитаєш, що його турбує, але, якщо придивитися уважніше, помічаєш, наприклад, як він рухається. Через якийсь час ти вже розумієш, що значить ця мова жестів. Звертаючи увагу на такі деталі, можна не побоюватися, що кінь несподівано вкусить або брикне тебе.

— Дуже добре, — промовив Річард. — Власне, це якраз і є те, що я роблю. Я збираюся кожному з вас дати свого роду зображення сили.

— А звідки ти стільки знаєш про знаки сили? — Підозріло запитав один з людей, Брюс.

Він був солдатом Ордена в складі команди — з тих, що спали в власних наметах і яких зачіпала необхідність підкорятися вказівкам ключового гравця — неосвіченого язичника, якого заковували в ланцюг на ніч, немов тварину.

— Люди тут, в Новому Світі дуже вже багато честі надають застарілим повір'ям про чарівництво і іншу нісенітницю, замість того, щоб звернутися на істинний шлях, до Творця, до своєї відповідальності і обов'язку по відношенню до ближнього.

Річард знизав плечима.

— Я маю на увазі, що це просто моє уявлення, моя ідея знаків сили. Я і хочу намалювати на кожному те, що, мені здається, виглядає силою, ось і все.

Брюс, здавалося, не задовольнився відповіддю. Він вказав на лице Джонрока.

— А чому ти вирішив, що ці ось гнуті лінії та все інше виглядає, як знаки сили?

— Та не знаю, — вимовив Річард, намагаючись будь-яким чином припинити потік питань, не розкриваючи нічого справді важливого, — просто мені здається що така форма виражає силу.

— Це нісенітниця, — сказав Брюс. — Малюнки нічого не значать.