Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Третє Правило Чарівника, або Захисники Пастви». Краткое содержание книги:
Вона зітхнула в останній раз, і очі її почали скляніти.
Річард притиснув до себе обм'якле тіло; по його обличчю котилися сльози безсилої люті. Як би він хотів повернути час назад! Гратч ніжно накрив лапою Холлі, а Кара поклала руку на плече гару.
— Я не хотів, щоб хтось із вас загинув. О духи, я цього не хотів!
Раїна взяла його за руку.
— Ми знаємо, Магістр Рал. Саме тому ми зобов'язані вас захищати.
Річард поклав Холлі на підлогу і схилився над нею, не бажаючи, щоб інші бачили її рани. Він озирнувся. Поруч валявся плащ мрісвіза. Але Річард не став піднімати його, а повернувся до найближчого солдату.
— Дай сюди свій плащ!
Солдат стягнув з себе плащ з такою швидкістю, ніби той був гарячим.
Річард закрив Холлі очі і вкрив плащем.
— Її поховають, як прийнято в Д'Харі, Магістр Рал, — вимовив стоячий поруч генерал Райбах, — Її і Едвардса. — Він вказав на мертвого офіцера.
Річард прикрив очі і підніс молитву добрим духам, просячи їх подбати про душу Холлі. Потім він піднявся на ноги.
— Після посвяти. — Генерал примружив око.
— Магістр Рал?
— Вона боролася за мене. Вона загинула, намагаючись мене захистити. Я хочу, щоб її дух побачив те, за що вона боролася. Сьогодні вдень, після посвяти, Холлі і ваш офіцер будуть поховані з усіма почестями.
Кара нахилилася до нього і прошепотіла:
— Магістр Рал, повністю обряд посвячення проводиться тільки в Д'Харі. У польових умовах досить того, що сказав генерал Райбах.
Генерал Райбах винувато кивнув. Річард оббіг очима кімнату. Всі погляди були спрямовані на нього. Білі стіни і стеля забарвилися кров'ю мрісвізів.
Річард знову подивився на генерала.
— Мені наплювати, як це робилося в минулому. Сьогодні відбудеться повне посвячення, тут, в Ейдіндрілі. Завтра можете повертатися до своїх звичаїв, якщо хочете. Але сьогодні все д'харіанці в місті і навколо нього зроблять повне посвячення.
Генерал потеребив бороду.
— Магістр Рал, в цьому районі дуже багато наших військ. Всіх потрібно оповістити і…
— Мені не потрібні пояснення, генерал Райбах. Нас чекає важкий і довгий шлях. Якщо ви не в змозі виконати це завдання, то не чекайте, що я повірю, ніби ви впораєтеся з тим, що від вас може знадобитися в подальшому.
Генерал глянув через плече на своїх офіцерів, як би попереджаючи, що має намір дати команду і таким чином зобов'язати їх теж. Потім він повернувся до Річарда і відсалютував, притиснувши кулак до серця.
— Як солдат на службі Д'Хари, сталь проти сталі, передаю волю Магістра Рала. Сьогодні вдень всім д'харіанцам буде надана велика честь взяти участь в повному посвяченні новому Магістрові Ралу.
Генерал подивився на труп мрісвіза біля столу.
— Мені ніколи ще не доводилося чути, щоб Магістр Рал бився сталлю проти сталі пліч-о-пліч зі своїми солдатами. Здавалося, самі духи направляють вашу руку. — Він прокашлявся. — Якщо дозволите. Магістр Рал, можу я запитати — що за важкий шлях лежить перед нами?
Річард уважно подивився на розсічене шрамом обличчя генерала.
— Я бойовий чарівник. Я борюся всім, що є в моєму розпорядженні, — і магією, і сталлю.
— А моє питання, Магістр Рал?
— Я тільки що на нього відповів, генерал Райбах. — Легка усмішка торкнула губи генерала. Погляд Річарда сам собою опустився вниз, на Холлі. Плащ не міг прикрити всі її рани. У Келен немає ні найменшого шансу вціліти при зустрічі з мрісвізом, подумав Річард, і до горла його підступила нудота.
— Вона померла так, як хотіла померти. Магістр Рал, — тихо сказала Кара. Вона померла, як Морд-Сіт.
Річард спробував уявити собі посмішку Холлі, яку бачив на протязі всього декількох годин. І не зміг. Перед його очима стояли лише жахливі рани, побачені кілька хвилин тому.
Він стиснув кулаки і, впоравшись з приступом нудоти, подивився на трьох живих Морд-Сіт.
— Клянусь усіма духами, я простежу, щоб ви всі померли в ліжку, старими і беззубими. Так що звикніться з цією думкою!
10
Тобіас Броган, мнучи вуса, краєм ока спостерігав за Лунеттою. Вона ледь помітно кивнула, і гарний настрій, і так рідко навідуючий генерала, відразу пропав. Ця людина говорила правду. В такого роду речах Лунетта ніколи не помилялася, і все ж Броган розумів, що він бреше. Просто знав. Броган перевів погляд на чоловіка, що стояв перед ним по іншу сторону довгого столу, за яким могли б розміститися чоловік сімдесят, і ввічливо посміхнувся.
— Дякую вам. Ви нам дуже допомогли. Чоловік глянув на стоячих біля нього з боків солдатів в блискучих обладунках.