Материками й океанами

До речі сказати, Гончаров взагалі терпіти не міг голосних фраз, надмірних захоплень і врочистих промов. Все життя він уникав парадних обідів, ювілеїв, і коли одного разу його збиралися вшанувати, він пообіцяв утекти світ за очі і залишити гостей без «винуватця торжества».

І чи знали люди, які докоряли Гончарову, що він не побачив «поезії бурі», про наслідки шторму біля Мису Доброї Надії? Адже фрегат після цього в десятках місць почав протікати. Надводні частини його корпусу розхитались настільки, що довелося змінити маршрут і йти не прямо через океан, а із стоянками в попутних портах. Вологість і пліснява в каютах, що з'явились після шторму, викликали тропічні хвороби, і довго ще життя на кораблі не могло ввійти в звичну колію.

Плавання фрегата в Індійському океані тривало місяць. Цього разу, перетнувши південний тропік, корабель потрапив зовсім не в безтурботне царство вічного літа і блакитного неба. Тропіки бувають різні. Вітри чергувались тут із зливами, коли тяжкі потоки води ринули з потемнілого неба.

Справжня тропічна спека зустріла «Пал-ладу» уже недалеко від Зондської протоки, до якої прямував корабель. Не було рятівної прохолоди навіть уночі, коли небо мліло від спеки і яскраві метеорити креслили по небу свій слід.

Одного разу на світанку пролунала команда:

— Зарядити гармату ядром!

Недалеко від корабля в морі кружляв якийсь чорний стовп. З неба, з хмари, тягнулась до нього вузька смуга.

— Чи підготовано гармату? — крикнув вахтовий офіцер, спостерігаючи, як наближається зловісний стовп.

Але тут стовп розсипався, розтанув. Це був смерч — явище, притаманне і піщаним пустелям і океанським просторам. Він виникає від швидкого вихрового руху вгору дуже нагрітого повітря. Ця повітряна воронка, кружляючи, захоплює з собою пісок або воду.

Інколи смерч рухається повільно, інколи — зі швидкістю поїзда. Кораблі намагаються уникнути зустрічі із смерчем; коли ж судну не можна звернути вбік, то артилеристи б'ють по водяному стовпу з гармат, і він падає, розсипається, проливаючись великим дощем.

Та ось і Зондська протока, ось і гавань на острові Ява, де берег облямований кокосовими пальмами, а далі починаються незаймані ліси, які вночі горять мільйонами блідо-зелених вогнів: то світяться комахи.

А після Яви — Сінгапур, маленький острівець біля південного краю Малаккського півострова, де шумить великий порт і де серед торгових суден ховаються пірати південних морів. Тут письменник потрапляє в царство вічного, нещадно пекучого літа. Його око, звикле до безкраїх полів жита, бачить цукрову тростину і рис, бананові гаї, кокосові пальми, ананаси. Він — на батьківщині перцю, прянощів, слонів, тигрів, змій…