Пригода на п'ятому горизонті

На роботу Ярослав прийшов перед обідом. В кімнаті був тільки Лебідь. Геннадій Васильович не одразу відвів очі від карти, над якою схилився.

— Щось дуже скоро ти… — озвався він. На запитання, де Чередниченко, відказав:

— Поїхав по зразки на шахту. — По хвилі додав з сумним усміхом: — Утопаючий хапається за соломинку.

Ярославові було неприємно те почути, але він промовчав.

Прийшла Войтович. Вона аж зігнулася під ношею важкого портфеля, який давно вже втратив форму і тепер нагадував торбу. Поставивши його біля столу, полегшено зітхнула і аж тоді привіталась.

— Оце сиділа досі в університетській бібліотеці, — пояснила свою відсутність. — А ви ж чого так рано з відрядження?

— Нічого там робити, — відказав Паливода. Погляд його ковзнув по шолому і шкуратянці, що висіли на вішалці. Сам господар тих речей з'явився одночасно із дзвоником на обід.

— О, та тут уся компанія! — вигукнув Гончаренко. — І до Лебедя: —А ви що, Геннадію Васильовичу, сьогодні зраджуєте їдальню?

— Ну, авжеж, — зауважила Войтович. — Він скоріше дружину зрадить.

— Іду, іду, — озвався Лебідь.

— …Як притис мене на святі Дня геолога, — звірялася Войтович Паливоді, — аж дух забило. Мужчина! Дарма, що вже за п'ятдесят і волосин на голові, як трави на солончаку… Від нього пахло тоді дорогими цигарками і коньяком. Та й в науці щось важить. Самого Жабура підтяв. Той збирався захищати кандидатську й докторську одночасно, але після статті Лебедя в «Геологічному журналі» відмовився і вийшов на захист тільки з кандидатською.