Андрій Лаговський

Одного разу, повернувшись упоночі додому, Аполлон і Костянтин побачили, скоро засвітили сірник, що в них було нашествіє іноплеменників: бо тих персиків і абрикос, що Шмідти були лишили на столиках коло своїх постелей, не стало, а натомість покладені були цукерки; «еллинская прелесть», — заявив філолог Костянтин. Тая самая історія вчинилася й на другий вечір.

— А ми з вами, Володимире, мабуть, дуже старі для тих чорнявеньких грекинь! Підтопталися!.. — зажартував професор. — Нам з вами цукерків або іншої еллінської прелесті не підкладають!

— Бо в мене на столі не лежало жодної садовини навзамін їм, — весело сказав Володимир. — Та от я їм узавтра покладу справжню добру новинку: велике гроно винограду. Тутешній туапсинський виноград іще не достоявсь, але на базарі… я сьогодні бачив… є привезений з Батумі виноград анатолійський. Побачимо, який за те вони мені даруночок підкладуть…

Він так і вчинив: коло свого столика поклав виноград.

Увечері вони всі пішли на прохід і вернулися пізно вночі.

— У мене знов цукерки, — розсміявся Аполлон, — а персики вкрадено.

— Те саме й у мене, — оголосив Костянтин.

Володимир помацав на своєму столі в темряві і налапав щось велике, якусь паличку.

— Це, мабуть, шоколад, — голосно догадавсь він і засвітив свічку. — Я ж казав, що мені буде найкращий подарунок, бо дівчатка — народ вдячний… Але що це за знак?! — скрикнув він, обурений, розглядаючи малюнок, що був наліплений на тому папірчику, в який закручено було паличку шоколаду.