Містичний вальс

Роман відскочив від ложа так хутко, ніби його вдарили, і розчинився в юрбі придворних. З цієї маленької сутички Лана зробила два висновки — один приємний, а інший ні. Приємний полягав у тому, що король не любить свою королеву, а неприємний — в тому, що королева у нього все-таки є. Значить, це її сукня вчора підморгнула чорним оксамитовим краєчком із-за порога. І тут же, змітаючи вихором лушпиння другорядного, квапливо постало питання: а як же любов до скону? Як же випробування водою і галявина в Чорному лісі? Щось тут було не так, щось не співпадало, і, хоча Світлана впевнена була, що Олекса не брехав їй, все ж бентежилась; проте вона не встигла як слід засумніватись, бо двері відчинилися і до покою увійшла королева. Олекса знову підвівся, голови старійшин, лікарів та Романа негайно схилились, і Лані довелося наслідувати цей приклад, тому дружину короля вона мимохіть розглядала з-під лоба.

Щиро кажучи, зустрінь вона цю молодицю на вулиці у простому селянському вбранні, подібному до того, що було зараз на ній, вона однаково безпомилково ідентифікувала б її як особу блакитної крові, не без заздрісного захоплення відзначила подумки Лана. І вона сприйняла б її не просто як шляхтянку — ні, саме як королеву, бо лише королевою могла бути ця висока, ставна жінка з неприродно прямою спиною, у довгій сукні на цей раз червоного оксамиту, з-під якої визирав поділ білої сорочки — досить широка смуга з найтоншого полотна, такого ніжного, що воно аж надто скидалось на батист. Низ сукні був обшитий візерунчастою каймою; круглий широкий комір, гаптований золотом і прикрашений дрібними річковими перлами, був, вочевидь, накладений на сукню, а не пришитий — Світлана, яка сама частенько майструвала собі одяг, се помітила одразу. Коси королеви приховував плат із білого атласу, недбало закручений навколо шиї і мальовничими складками спадаючий на плече, проте її очі, незвичайного бурштинового кольору, та темно-руді брови, а також кілька неслухняних волосинок, що вибились з-під плату біля скронь, давали право на припущення — ця жінка була рудою. Тонку навіть під важким шаром оксамиту талію охоплював золотий пояс-ланцюг із кілець, зачеплених одне за одне; останньою його ланкою було вже не кільце, а золотий диск-«сонце», схожий на той, що належав Світозару, проте значно мініатюрніший. Невеличкі ніжки королеви були взуті в сап’янові черевички на високих підборах — побачивши каблучки, Лана ледь не заголосила від розпачу — а покриту голову вінчала золота зубчата корона. Виглядала королева дорого, що й казати, та й привітність, що світилася в бурштинових очах, промовляла на її користь — все зіпсував голос, абсолютно рівний, безбарвний і байдужий. Коли королева, простягнувши руки в золотих браслетах до чоловіка, нарешті заговорила, у Лани склалось враження, ніби вона спостерігає за грою акторки в аматорському театрі. Не те, щоб акторка була зовсім бездарною, ні — швидше за все, їй було глибоко начхати на свої репліки, на свою роль і на свого партнера.