Мій Близький і Далекий Схід

Людське життя теж має свої «пори року», що у природі визначають шлях рослини від проростання до в’янення. Ламетрі порівнював людину не лише з машиною, а й з рослиною, що більш приємно, бо Ніцше називав її «брудним потоком». Індуси мали касту «недоторканих», чому взагалі не можна знайти виправдання. Ламетрі позбавив людину безсмертної душі, тобто шансу продовжити існування. Мабуть, у цього чоловіка були підстави вважати, що людина, котра не має власної думки, є рослиною чи машиною. З якоюсь дитячою жорстокістю він анатомував красу. Щось схоже вчинив мій дитячий приятель, знайшовши мертву іволгу. Він розрізав її ножиком, аби подивитись, що всередині. Я стояла поруч, завмираючи від жаху. Не знаю, чому мені було так страшно. Одна річ, волання і гнів пророка, інша — науковий аналіз. Надто часто слухаючи лукаву людську мову, ми втратили чутливість до слова, втратили подив перед цією організованою системою звуків, семантичних та граматичних зв’язків, і звідти почалось наше падіння, а література стала товаром. Тому безмовність вражає більше, але вона — небажана. Чарлі Чаплін покидає кіно, як тільки у ньому починають розмовляти уголос. Захаращене словами життя, позбавлене свого природного плину, стає для більшості з нас прокляттям. Воно знищує в людині віру, допитливість, чистоту. Кожен з нас мусить боротись за себе, стаючи то Сізіфом, то Мідасом, то гомерівським Терсітом з усіма наслідками, що випливають з цих ролей. Колись їх були одиниці, нині — леґіони прикутих до скелі соціуму нещасних. Безперервна праця і війна не мають взагалі сенсу, а тим часом їх зробили чеснотами цивілізації.

Невідомо, як взагалі людині могло спасти на думку вбивати собі подібних чи працювати задля самої праці. Ще більш неприроднішим є зростання особистих потреб, адже людина не може споживати більше їжі, ніж потребує її організм. Однак природні потреби стали надмірними: потреба в їжі перетворилась в обжерливість, продовження роду — в сексуальні збочення, потреба в одязі — в моду, що безперервно міняється. Мовлячи про такі очевидні речі, я розумію, скільки існує арґументів на користь зростаючих потреб. Найперший серед них — не можна зупиняти потяг, який вже набрав швидкість, бо станеться катастрофа. Насправді, свідомість важливіша за будь-які соціально-економічні механізми. Коли людина вросла, за висловом Акутаґави, у зубчасті колеса чи спільність людей нагадує щурячого короля, кожен зокрема не здатний не тільки себе прогодувати, а й мислити самостійно. Людям здається, що зупинка машини є смертю для них. І це справді так — там, де хаос рівнозначний смерті.