Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
І ще одне: ім’я Берке, після того як його носив онук Чингісхаа, в імперії не мав права носити простий смертний. Як виняток, його міг отримати хтось із Чингісидів. Це прості аксіоми імперії Чингісхана і про них треба завжди пам’ятати.
Постає закономірне запитання: коли представник роду Берке, а вищенаведена цитата вказує на саме цей напрям пошуку, міг зустрітися з Тимуром та повідомити його про можливу перемогу?
Не забуваймо, що саме представники роду мангитів — головного іля Берке–хана — Едігей і Тимур–Кутлук напередодні»радили хану Тохтамишу та вказали Тимурові шлях для нападу на Золоту Орду.
Тож наведена фраза з Ібн–Арабшаха є звичайною вказівкою східного історика–мусульманина на рід спасителів Тимура.
Після першого дня битви на річці Кундурчі, коли військо Тимура було оточене, а полководець втратив можливість керувати боєм (це слова самого еміра), вночі до Тимура навідалися представники роду мангитів, скоріше за все Чингісид–оглан Тимур–Кутлук та темник Едігей, і повідомили, що вони мали зустріч із своїми — мангитами із армії Тохтамиша і домовились, що ті не добиватимуть своїх соплемінників зранку, а вночі — відведуть свої тумени з поля битви. Що й відбулося. Першого дня битви втрати армії Тимура складали не менше 70–80 тисяч осіб (вбиті й поранені). Вірогідно, такі ж втрати були і у війську Тохтамиша. Тож коли хани — Чингісиди з роду мангитів вночі відвели своє військо із стратегічно–вигідних, завойованих позицій, Тохтамишу не залишилося нічого, як відвести й решту свого війська.
І це не домисли. Історія має докази. Незаперечні.
3
Продовжимо аналізувати події під час воєнного походу Тимура на Золоту Орду в 1391 році. Мусимо знати, що саме ті події призвели до чергових кардинальних змін у державі.
Російською історіографією настільки перебрехано події тих часів, що правдиві факти доводиться шукати місяцями, перечитуючи тисячі сторінок тексту.
Ще раз нагадаємо: спиратимемося виключно на російські документальні матеріали та на свідчення й аналітичні праці російських науковців, які не викликають сумніву.
Зазначимо, що хан Тохтамиш почав збирати свою військову армаду тільки після 6 квітня 1391 року, коли емір Тимур уже «відрізав» можливість залучити до військової потуги тумени так званого «лівого крила» Джучі–улусу. Отож до війська Тохтамиша могли потрапити тумени з улусів:
— улус Тангута (басейн річки Сирдар’ї) — 2 тьми;
— улус нащадків Батия (межиріччя річок Волги й Уралу) — 3 тьми;
— улус Тохтамиша (межиріччя річок Волги й Дону) — 3 тьми;
— улус Беркечара (колишня Тмутаракань) — 3 тьми;
— Московський улус — 2 тьми;
— улус Чилаукуна — 3 тьми;
— Булгарський улус — 3 тьми;
— Кримський улус — 2 тьми.
Можливо, були й інші. Це не принципово.
Важливо підкреслити, що до війська хана Тохтамиша було залучено тумени Московського улусу. Вдалося знайти пряме свідчення цього факту у професора JI. М. Гумільова. Хоча московська історіографія факт прийняття участі її війська в битві на річці Кундурчі намагалася приховати.
Пише російський історик:
«…B 1389 г. скончался московский великий князь Дмитрий Иванович. І хотя он… завещал… великое княжение своему сыну Василию, утвердить это решение мог лишь законный хан (цар. — В. Б.) Русского (Московського. — В. Б.) улуса — Тохтамыш. Тохтамыш подтвердил права Василия Дмитриевича и, что вполне естественно, в преддверии столкновения с Тимуром, потребовал от него… (войско. — В. Б.) Князь Василий войско привел, но никакого желания сражаться за Тохтамыша у русского (московского. — В. Б.) князя не было…» [101, с. 185].
Отак хитро і з викрутасами писав російський професор про московське військо на річці Кундурчі. Та цікаво те, що він однозначно визнав хана Тохтамиша царем, а отже — господарем Московського улусу.
Що ж трапилось у війську Тохтамиша, коли маючи повну перевагу в битві йому не вдалося добити, чи полонити, рештки війська Тимура та захопити самого Тимура в полон? На це запитання російська історична наука не має відповіді. Є лише згадка та посилання на якусь містичну силу. Про поразку війська Тохтамиша не може бути мови хоча б з огляду на аналіз подальшої поведінки Тимура.