Вибрані листи

О, скільки-то слави в освічених людей і приховує, й викрадає у них їхня скромність і спокій усамітненого життя! Ми от, готуючись чи то щось читати, чи говорити, переживаємо, як нас сприймуть ті, хто хизується своєю вченістю, хоча інші, ті, що мовчать, стоять набагато вище саме тому, що мовчанкою пошановують навіть найбільший твір. Що пишу — пишу з досвіду.

Теренцій Юніор[188], бездоганно відбувши військову службу у кінноті й прокураторство у нарбонській провінції[189], відмовився від уже наготовлених для нього почестей: подавшись у свій сільський маєток, обрав для себе щонайспокійніше дозвілля. Якось він запросив мене погостювати в нього, і я, приїхавши, сприйняв його як доброго голову родини, зразкового господаря на землі, от і збирався повести з ним мову про те, довкола чого, здавалось мені, крутиться його життя. Так і почав, а він одразу ж, і то з неабиякою обізнаністю, звернув бесіду в бік літературних занять. Яка ж в усьому вправність! Як він володіє латинською, рівно ж і грецькою мовою! Такий він в обох тих мовах сильний, що, якою б не почав говорити, скажеш: ось у тій він неперевершений. Скільки він усього прочитав, а скільки всього пам’ятає! Можна подумати, що в Афінах, а не в селі живе той чоловік. Та що тут казати? Він розхвилював мене, змусив поважати тих далеких від міста, сказати б, селюхів, подивляти їх не менше, аніж тих, кого знаю серед найученіших у Римі. Тож і тобі кажу: як у таборах, так і в нашій літературі знайдеш, будь певен, не одного такого, хто видасться тобі селюхом, а приглянувшись, виявиш у нього, за всіма обладунками, й іскру найяскравішого хисту. Бувай здоровий!