Танок з драконами
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Пісня льоду та вогню #5
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Танок з драконами». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: березень 2015 — лютий 2017 р. Перша публікація: 22 травня 2017 р.
Мапи до книжки, разом з повним доробком перекладів: http://ice-and-fire.in.ua.
З вікон та ґанків посипалося ще сміття: напівзогнила садовина, кисле пиво, протухлі яйця, що вибухали сірчаним смородом, розбиваючись на землі. Потім хтось жбурнув здохлу кішку; вона перелетіла через голови Бідолах і Синів Воїна, ляпнулася на камені й луснула, забризкавши литки Серсеї тельбухами й хробаками.
Але Серсея рухалася далі. «Я сліпа та глуха, а вони — жалюгідні черви» — сказала вона собі.
— Ганьба, ганьба! — співали септи.
— Каштани, гарячі смажені каштани! — кричав вуличний рознощик.
— Шана її милості, ясновельможній Королеві-Піхві! — урочисто проголосив якийсь п’яниця з високого ґанку над головою та підняв кухоль у глузливій здравиці. — Ану всім пуцькам стояти, вітати цицьки преславні!
«Слова — то вітер, — подумала Серсея. — Слова не шкодять.»
На півдорозі униз пагорбом Візеньї королева вперше упала. Її нога послизнулася, втрапивши у якусь гидоту — найпевніше, вилиту з горщика. Коли септа Унела підсмикнула її на ноги, з подертого коліна Серсеї цебеніла кров. Натовпом пробігла хвиля реготу; чоловічий голос загорлав, що поцьомає королівське колінко, і все зцілиться.
Серсея озирнулася. Нагорі пагорба виднілися велика баня та сім кришталевих башт Великого Септу Баелора. «Невже я подолала лише стільки?!» А ще гірше — вона втратила з очей Червоний Дитинець.
— Де… куди…?
— Ваша милосте. — Очільник варти виступив з-за спини. Серсея вже забула його ім’я. — Вам треба рухатися далі. Юрба шаленіє.
«Так, — подумала вона. — Шаленіє.»
— Я не боюся…
— А мали б.
Лицар ухопив її за руку, рішуче потяг уперед. Вона, запинаючись, пошкутильгала слідом — униз, ще далі униз — щулячись на кожному кроці, покірно спираючись на руку стражника. «На його місці мав бути Хайме.» Він би вийняв свого золотого меча і прорубав шлях просто крізь юрбу, вирізаючи очі кожному, хто насмілиться на неї глянути.
Бруківка була потріскана, нерівна, слизька під ногами, шорстка проти голої шкіри. П’яти натрапили на щось гостре — шматок каменю або глиняний черепок. Серсея скрикнула з болю.
— Я ж прохала дати мені сандалі! — визвірилася вона на септу Унелу. — Було вам дати мені сандалі, не вдавило б вас!
Лицар знову смикнув її за руку, наче хамку-служницю. «Чи не забув він, хто я є? Мацати брудними клішнями королеву Вестеросу?»
Коло пониззя пагорба схил спрямився, вулиця поширшала. Серсея знову побачила Червоний Дитинець, що сяяв кармазином у вранішньому світлі нагорі Аегонового пагорба. «Треба йти далі.» Вона рішуче вирвала руку з хвату пана Теодана.
— Не треба мене тягти, добрий лицарю. Піду сама.
І пошкандибала далі, лишаючи позаду на каменях вервечку кривавих слідів.
Вкрита сиротами, вона ледве переставляла ноги, долаючи лайно та болото, спливаючи кров’ю на кожному кроці. А навколо буяло гучне розмаїття голосів.
— Моя дружина має кращі цицьки, ніж ота хвойда! — горлав якийсь чоловік.
Візник, якому Бідолахи наказали прибрати воза з дороги, обклав їх добірною лайкою.
— Ганьба, ганьба, ганьба грішниці! — співали септи.
— Гляньте сюди! — скрикнула повія з вікна дому розпусти, задерши спідниці перед чоловіками унизу. — Осьо вам ступочка, що знає цноту й сором! Не та розтовчена діра, що вулицею суне!
А дзвони все калатали і калатали.
— Та хіба то королева? — запитав якийсь хлопчак. — У неї ж усе висить, як у моєї мамці.
«Це моя кара, — сказала собі Серсея. — Я скоїла жахливі гріхи, і ось мені спокута. Але скоро вона скінчиться, все лишиться позаду, і я зможу забути.»
Королева почала бачити знайомі обличчя. Лисий чолов’яга з кущавими бурцями на щоках супився з вікна так само, як її батько; на мить він здався таким схожим на князя Тайвина, що вона аж запнулася. Юна дівчина сиділа коло водограю, просякла водою, і витріщалася на неї обвинними очима Мелари Вичерпій. Королева побачила Неда Старка, а поруч — малу Сансу з рудаво-брунатним волоссям і кудлатим сірим собакою, що мав бути її вовком. Кожна дитина, що вискакувала з натовпу, ставала її братом Тиріоном і зловтішалася так само, як зловтішався карлик, коли помирав її Джофрі. А потім з’явився і Джоф, її син, її першачок, її ясний та коханий синочок з золотими кучерями і чарівною посмішкою на солодких вустах, він…
Саме тоді вона впала вдруге. Коли її підняли на ноги, королева трусилася, наче листок на вітрі.
— Благаю, — мовила вона. — Матінко, змилуйся. Я ж сповідала гріхи.