Конституція України. Науково-практичний коментар
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-243-5
- Жанр: право
Электронная книга - «Конституція України. Науково-практичний коментар». Краткое содержание книги:
До складу авторського колективу ввійшли провідні вітчизняні науковці, академіки та члени-кореспонденти Національної академії правових наук України, народні депутати України, керівники центральних органів законодавчої, виконавчої та судової влади, правоохоронних органів.
Для суддів, працівників правоохоронних органів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування, науковців, викладачів, аспірантів і студентів вищих навчальних закладів, а також широкого кола читачів.
У теорії конституційного права такого роду унітаризм прийнято називати асиметричним. У світі нерідко зустрічаються подібні приклади. Проте всі вони є наслідком політичного компромісу, коли перетворення держави у федерацію неможливе через низку історичних, територіальних, етнічних, політичних, економічних причин, а існування в межах симетричної унітарної держави, навіть з високою децентралізацію, ускладнюється через ті самі причини. Зокрема, прикладами держав із асиметричною формою державного устрою є: Іспанія, до складу якої входять особливі територіальні одиниці — Країна Басків і Валенсія, Велика Британія із самоврядною Шотландією, Італія з автономними областями, що мають особливий статус. У правовій доктрині такого роду утворення прийнято називати гібридними, оскільки вони мають ознаки як унітарного, так і федеративного устрою. З унітарним їх споріднює єдина правова система та законодавство, єдине громадянство, загальний для всієї країни парламент, єдина судова влада тощо. Проте дещо в їх конструкції нагадує федеративні утворення. Так, територіальні одиниці з особливим статусом можуть мати елементи суверенітету, який насамперед проявляється в тому, що: їх утворення враховує етногеографічний чинник; вони мають власні конституційні акти, а система публічних інституцій має свою специфіку. Крім того, існує розподіл компетенції (у певному сенсі цього терміна) між центральною владою та територіальним суб’єктом. Правовий аналіз даної та низки інших статей Конституції дозволяє стверджувати, що Автономна Республіка Крим є саме таким специфічним утворенням. Саме тому Україна, з точки зору форми державного устрою, належить до групи гібридних держав.
Одна з найбільш складних проблем, яку вирішував український законодавець у цьому розділі Конституції, полягала у визначенні адекватної українському унітаризму природи даного територіального суб’єкта. З одного боку, вона повинна містити основні засади статусу, які б виділяли АРК зі складу інших територіальних суб’єктів; з другого — мала забезпечити принцип унітарної держави як один із основоположних конституційних принципів, основу функціонування Української держави.
Зважаючи на такі особливості АРК, український законодавець намагався забезпечити та гарантувати принцип унітарності. Це досягається в такий спосіб:
— визначення даного принципу як конституційного;
— закріплення АРК у статусі невід’ємної складової частини України;
— встановлення структури українського парламенту, характерної для унітарних держав (однопалатний);
— єдине громадянство України;
— єдина судова система;
— відсутність у АРК деяких владних інституцій та правових інститутів, характерних для суб’єкта федерації (глава держави, парламент, власна правова система).
Коментована стаття містить у собі три надзвичайно важливі для розуміння статусу АРК у складі України норми. Насамперед закріплюється базисний елемент статусу АРК як невід’ємної складової частини України. Цей припис є основним чинником забезпечення статусу України як унітарної держави. Він означає можливість функціонування АРК лише у складі України, відповідно, будь-які дії, спрямовані на зміну такого статусу, є apriori антиконституційними, а отже, кваліфікуються як такі, що суперечать закону.
Як зазначено у п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 3 лютого 2009 р. № 4-рп/2009, утворення у складі України Автономної Республіки Крим та наділення її повноваженнями є формою децентралізації державної влади в унітарній державі.
Принциповою особливістю і одночасно якістю, що відрізняє АРК від адміністративно-територіальних одиниць у складі України, є здатність автономії до формування власних органів публічної влади, а також здатність мати власний акт установчого характеру і відповідно до цього вирішувати питання, віднесені Конституцією до її компетенції. Додатковим чинником, що утверджує такий підхід українського законодавця до визначення статусу АРК, є ряд рішень Конституційного Суду України (1999—2002 рр.), в яких цей орган розглядав колізії, пов’язані з функціонуванням АРК у складі України. У всіх своїх тлумаченнях цей орган виходив із позиції того, що АРК є невід’ємною частиною України. Таким чином, окрім формального закріплення цієї норми в Основному Законі, практика єдиного органу конституційної юрисдикції підтвердила саме такий статус АРК.