Із праху посталі
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-6078-3
- Переводчик: Дар’я Миколенко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Із праху посталі». Краткое содержание книги:
Звісно, Елліоти на Аддамсів геть не схожі, що не заважає їм бути абсолютно унікальним літературним сімейством, яке припаде до вподоби шанувальникам «Кульбабового вина» та «Прощавай, літо».
Останні краплі дощу достоту змили обвуглені руїни, і залишилися тільки тліючий димок та половина Будинку з половиною серця й половиною легень, і Сесі, компас до їх сонних мандрівок, що вічно сигналізує про їх шалені прагнення.
Всі й кожен у потоці снів, хто відправився в далекі села, ліси й на ферми, і Мати з Батьком разом із ними в заметілі шепоту й молитов, прощалися та обіцяли повернутися наступного року, щоб знову знайти та обійняти покинутого сина. «Прощай, бувайте, о так, до зустрічі», — кричали їхні все слабші голоси. Потім настала тиша, як не рахувати Сесі, котра знову манила їх до себе попрощатися.
І все це Тімоті почув та зі сльозами на очах зрозумів.
За милю від Будинку, який тепер світився іскрами і димом згарища, на фоні чого тьмяніло небо й туманився місяць, Тімоті зупинився під деревом, де багато хто з його кузенів і, можливо, Сесі хвильку перед тим переводили дух. Незабаром поруч загальмувала хитка таратайка, і фермер поглядав то на далеке полум’я, то на дитя під деревом.
— А що це таке? — він кивнув носом на палаючий Будинок.
— Хотів би я знати, — сказав Тімоті.
— Що ти несеш, хлопче?
Чоловік хмуро подивився на довгий згорток під пахвою у Тімоті.
— Збираю тут, — відповів Тімоті. — Старі газети. Комікси. Старі журнали. Деякі, хай їм грець, ще давніші «Ковбоїв Рузвельта»[44] і битви за Булл-Ран.[45] Сміття і мотлох. — Згорток під пахвою зашелестів на нічному вітрі. — Відмінне сміття, шикарний мотлох.
— Як і я колись. — Фермер тихенько розсміявся. — Але то колись. Тебе підвезти?
Тімоті кивнув. Він озирнувся на будинок і побачив іскри, схожі на світлячків, що летять у нічне небо.
— Залазь.
І вони поїхали.
Розділ 22
Той, хто пам’ятає
Довгий час, багато днів, а потім і тижнів, над містом було порожньо. Вряди-годи, коли йшли дощі й ударяла блискавка, від обвуглених мостин, що провалилися в підвал, і від розбитого винного льоху, й від горищних балок, що обвалилися чорними кістяком, поховавши запаси вин, піднімався легкий димок. Коли він розсіювався, то завісами і хмарами здіймався пил. У його кружлянні поставали спогади про Будинок, вони миготіли і зникали, як раптові сновидіння, та згодом припинялися.
Минув час, і молодий чоловік прийшов по дорозі, наче виринув зі сну або випірнув із тихим припливом спокійного моря, щоб опинитися в незнайомій місцині перед покинутим, немовбито знайомим йому Будинком, але не настільки, аби пам’ятати, що саме в ньому колись було.
Вітер питально заворушився у порожніх деревах.
Молодик уважно вислухав і відповів:
— Том. Я — Том. Ти мене знаєш? Ти мене пам’ятаєш?
Гілки дерева затремтіли від спогадів.
— Ти зараз тут? — перепитав він.
— Майже, — донісся у відповідь шепіт. — І так. І ні.
Тіні заворушилися.
Парадні двері Будинку скрипнули та повільно прочинилися. Том підійшов до сходів наверх.
У центрі з комина віяло менш-більш доброю погодою.
— Якщо я ввійду і почекаю, то що тоді? — запитав він, спостерігаючи за величезним фасадом безмовного Будинку в очікуванні відповіді.
Вхідні двері погойдувалися на завісах. Деякі шибки тихенько двигтіли в рамах, віддзеркалюючи перші сутінкові зорі.
Чув, але не вловлював шепотіння у цих звуках.
— Заходь. Зажди.
Том поставив ногу на нижню сходинку і завагався.
Дошки Будинку ніби відсувалися від нього, неначе заманювали.
Він зробив іще крок.
— Не знаю. Що? Кого я шукаю?
Тиша. Будинок застиг в очікуванні. У деревах ждав вітерець.
— Енн? Це ти? Але ж, звісно, ні. Вона давно поїхала далеко звідси. То була інша. Я майже згадав її ім’я. Як же?..
Дошки Будинку застогнали від нетерпіння. Він піднявся на третю сходинку, а потім до самого верху, де став перед настіж розчиненими дверима, куди вривався вітер, перехоплюючи подих і засмоктуючи всередину. Але Том стояв нерухомо, із заплющеними очима, намагаючись розгледіти обличчя тіні проти повік.
«Я майже згадав це ім’я», — подумав він.
44
1-й полк добровольчої кавалерії СІЛА, заснований у 1898 р.
45
Перша битва за р. Булл-Ран відбулася 21.07.1861 р., друга — 28–30.08.1862 р.