Що сказано
- Автор: Мельничук Аскольд
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-20-1
- Переводчик: Елена Васильевна Фешовец
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Що сказано». Краткое содержание книги:
Відзначений численними престижними нагородами, цей вишуканий, трагічний і водночас іронічний роман нащадка українських еміґрантів із Нью-Джерсі першим увів українську тему в американський літературний мейнстрім.
Чоловіки балакали, а він встав з-за столу і пішов надвір робити обхід. На кілках стояв вулик. Бджоли його не чіпали — літали собі між диких яблунь і сідали на дрібні білі квіточки. Бо стежив за вивіркою, що порпалася в листі.
Світ завис йому перед очима. Він уперше бачив речі такими, якими вони є.
Стефан вийшов з хати, коли сонце на небі сяяло вже трохи нижче, і верталися вони тією самою стежкою, але Бо нічого не впізнавав. За кілька годин геть усе змінилося.
По дорозі Стефан відчув, що старий світ вигасає, мов туман. Усі ті жінки — піт до поту, уста, цілунки — танули, і єдиною причиною, чому все воно трапилося, було хіба те, що він мав зберегти в пам’яті кілька імен, кілька спогадів, щоб передати щось далі.
Вечорами всі збирались у сараї.
Приходили святково вбрані — жінки в парфумах і довгих сукнях, чоловіки у краватках. Разом співали, сперечалися, оповідали байки.
Суддя Камінський казав:
— Чи я коли-небудь розповідав, як опинився в одній камері з ґвалтівником, котрого сам запроторив до в’язниці? Чудова історія. Я, звісно, був політичним в’язнем. Не злочинцем. Служив іншій ідеї. Та тоді, в тій камері з ґвалтівником, політика й ідеї не мали значення. На душі було чорно. Руки тряслися. І знаєте, хто мене врятував? Ґвалтівник. Він кілька діб мовчав, а потім підійшов і каже: «Я вас знаю. Це ви запроторили мене сюди. Пане». І відійшов. Не пробував мене вбити, а сів у кутку і молився на вервиці. По-моєму, молився на вервиці. Отак вплинуло на нього почуття вини.
— Що нам потрібно, — сказав Павло, — то це революція. Треба почати революцію.
— Та що ви кажете? Хіба ми вже раз не спробували? — запитала Адріана.
— Вина, — сказав полковник Левко, поправивши окуляри в дротяній оправі, і шморгнув носом, — то найдурніше в світі почуття. Самопотурання маленьких людей. Цілком передбачувано. Є люди, які живуть на широку ногу, доки фортуна з ними. А як покине, то вони сама лиш mea culpa і скорбота.
— Зіграємо в стук-пук[19]? — спитав Джордж.
— Не згоден, — відбив удар суддя. — Годі сподіватися на одухотворене внутрішнє життя, не відчуваючи — і не переживши — провини. Це неприємно, але необхідно. Навіть не скажу, скільки разів я втрачав сон, бо хвилювався, чи ухвалив правильне рішення у справі. Але я вірю, що саме сумління робить мене кращим суддею.
— Сумління! — перервав полковник Левко. — Його вигадала людина, аби мучити себе і своїх менших братів. Я винен у тисячах смертей. Мене це нітрохи не бентежить.
— Вам уже роками погано спиться, Левку. Всі це знають.
— Нічого ви не знаєте. Як завжди. Моє безсоння спадкове. Мій батько погано спав, дід погано спав. І кому те спання треба? Життя — це дія. Я можу помилятись, але цим не переймаюсь. Все воно, знайте, через релігію. Релігія робить вас м’якими. Покутують лиш боягузи. Тут я погоджуюся з великим Канінгемом Ґремом, який казав: «Не поступлюся ніколи».
— Уявіть, як почувалася його дружина…
— Згадайте Наполеона і Нея у Фрідланді чи Бородіно!
— Лейпцизьку битву!
— А для чого?
Адріана змішалася:
— Що «для чого»? О господи, я геть заплуталась.
— Наполеон, природно, довіряв Габсбургам. Нам краще знати. Ми жили під тими клятими австріяками. Він розраховував, що шлюб із цісарською дочкою дасть йому і цісарську піхоту.
— Та що ви все про Наполеона? Поговорімо про Хмельницького чи Мазепу…
— Біла Церква!
— Не можна славити і Наполеона, і Бога…
— Кесареві кесареве…
— Так, чудово. Але це дорога до зневіри…
— Наполеон для демократії зробив більше, ніж мільйон усяких Кеннеді…
— А ви знаєте, що він спав не більше як шість годин? Байдуже коли. Годинку там, годинку сям…
— Хмельницький — зрадник…
— Ось вам і підтвердження моєї теорії війни і кохання. Подумати лише: такого чоловіка, як Наполеон, зраджували обидві дружини! Жозефіна була повія, а Марія-Тереза відкрито жила з Нейпперґом!
— Розумієте, він був переконаний, що найважливіша передумова перемоги — бойовий дух. Саме цього нам, українцям, бракує…
— Віри…
— Характеру…
— Тільки не світить нам перемога в Америці. Ми не досить англосакси. Ми цілком інший тип.
— Так, але тут кожен виборює собі місце. Англійці з французами колись одні одних ненавиділи. Пуритани тікали сюди від тортур, але й індіанці не чекали їх тут з відкритими обіймами. Кожен потрапляє тут у пекло. Спочатку. Стояти до кінця, от і все.
— Яка самовпевненість! — втрутився суддя Камінський, нав’язуючи до розмови, яку вів із полковником пару хвилин тому. — Ви відбираєте людині її єдину нагоду для особистого спасіння!
19
Настільний теніс.