Мерзенна сила

— О, любий, тепер я бачу, що ти ще й справді не виріс із коротких штанців, — розсміялася Фея. — Нічого ти не розумієш. Все якраз навпаки.

— Як це?

— Дурнику, таж саме освічених читачів і найлегше обвести довкола пальця. От із усіма іншими вічно морока. Де ти бачив робітника, який вірить газетам? Для нього само по собі зрозуміло, що все це пропаганда; на редакційні статті він взагалі не звертає уваги, а газету купує для того, щоб дізнатися футбольні результати і переглянути кримінальну хроніку От де ще працювати і працювати! А твої освічені люди, які читають часописи «для обраних», давно вже в нас у жмені, ті повірять чому завгодно.

— Чудово, я — один із них, — посміхнувся Марк, — але ж я в це не вірю.

— Господи, — закотила очі Фея, — та подивися сам! Згадай ті свої високоінтелектуальні часописи! Взяти хоча б «Щотижневе питання» — це видання якраз для тебе. Коли якийсь викладач-вільнодум із Кембриджа винайшов спрощену англійську, її не могли нахвалитися, але варто було прем’єрові-консерватору бовкнути кілька слів нею, як вона вмить перетворилася на загрозу для чистоти нашої мови. Чи візьмімо проблему монархії: десять років «Питання» розносило королівську владу вщент — це, мовляв, суцільна дурня, на яку витрачається купа грошей. Але щойно герцог Віндзорський зрікся престолу, як у «Питанні» два тижні не з’являлося нічого, крім писанини затятих монархістів та легітимістів. І що, хоч один-єдиний читач від того видання відвернувся? Та ті ваші освічені люди просто уявити собі не можуть, що не читатимуть таких-от часописів, тому маніпулювати їхньою думкою не так уже й складно.

— Все це, звісно, дуже цікаво, панно Гардкасл, — сказав Марк, — але при чому тут я? Я не хочу бути журналістом, а якби й захотів, то став би журналістом насамперед чесним.

— Чудово, — спохмурніла Фея. — Тоді давай, допомагай руйнувати нашу країну, а може, й усе людство; про твою кар’єру я взагалі краще помовчу.

Довірливі нотки, які досі звучали у Феїному голосі, враз кудись випарувалися; натомість її той став жорстким і навіть дещо загрозливим. Чесний громадянин, якого розбудила в Марковій душі ця розмова, раптом завагався і почав кудись відступати, а йому на зміну прийшло інше, значно сильніше почуття: страх залишитися позаду, серед невдах… ні, цього треба уникнути, уникнути за будь-яку Ціну.

— Тобто… — пробурмотів він, — я вас розумію, звісно ж, розумію. Я тільки подумав…

— Мені, врешті-решт, усе одно, Стадоку, — сказала панна Гардкасл, всідаючись кінець кінцем за столом. — Якщо тобі щось не до вподоби, то це твоя справа. Йди до старого і скажи йому все, що думаєш. Він, чесно кажучи, дуже не любить, коли хтось іде з інституту, але, повторюю, це твоя особиста справа. Гадаю, в нього знайдеться кілька теплих слів для Фіверстоуна… Навіщо, питається, було тебе сюди тягнути?