Наприкінці приходить смерть

Горі кивнув.

– Але як я кажу, тут, під сикомором, ми говоримо про підозри. І ми мусимо розглянути кожного члена родини як підозрюваного. Як я вже сказала, я виключаю слуг, бо ніхто із них не наважився б зробити таке. Але я не виключаю Генет.

– Генет? – вигукнула Ренісенб. – Але Генет віддана нам усім. Вона постійно це повторює.

– Легко видавати брехню за правду. Я знаю Генет багато років. Я знаю її відтоді, як молодою жінкою вона приїхала сюди з твоєю матір’ю. Вона була її родичкою – бідною та нещасною. Чоловікові було начхати на неї – Генет дійсно завжди мала надто простий і непривабливий вигляд – тож він розлучився з нею. Єдина дитина, яку вона народила, померла немовлям. Вона приїхала сюди, вдаючи відданість твоїй матері, але я бачила, як вона дивиться на неї, коли та ходить будинком чи подвір’ям: повір, Ренісенб, у її погляді не було любові. Ні, там була радше отруйна заздрість, а щодо її нескінченних примовлянь про любов та відданість, то я їм не вірю.

– Скажи мені, Ренісенб, – додав Горі. – А тобі самій подобається Генет?

– Н-ні, – неохоче визнала вона. – Нічого не можу з собою зробити. Я часто докоряла собі за таке ставлення до неї.

– А ти не думала, що вона неприємна тобі тому, що ти інстинктивно відчуваєш фальш у її словах? Хоча б раз вона підкріпила свою так звану відданість справами? Хіба не вона вічно сіє розбрат, шепочучись і повторюючи те, що завдає болю й викликає злість?

– Дійсно, так і є.

Іса сухо розсміялася.

– О прекрасний Горі, ти дивишся і бачиш, слухаєш і чуєш.

Ренісенб не вгавала:

– Але мій батько вірить їй, він прихильний до неї.

– Мій син такий самий дурень, як і завжди, – заявила Іса. – Усім чоловікам подобаються лестощі, а Генет використовує їх так щедро, як ми – запашні олії на бенкетах! Можливо, вона й насправді віддана йому, іноді мені здається, що так і є. Але в такому разі йому і більше нікому.

– Але вона точно не вбивала б, – запротестувала онука. – Нащо їй убивати бодай когось із нас? Яка їй із того користь?

– Користі жодної. А щодо «нащо» – не відомо, що коїться в голові Генет. Я не знаю, що вона відчуває, про що думає. Але часом мені здається, що за улесливістю та лизоблюдством ховається щось дуже дивне. І якщо це так, ми – ти, я та Горі, не здатні зрозуміти її мотивів.

Горі кивнув.

– Є гниль, яка народжується всередині. Ми з Ренісенб якось про це говорили.

– І я тебе тоді не зрозуміла, – відказала вона. – Але тепер я краще розумію, що ти мав тоді на увазі. Я почала розуміти тебе з появою Нофрет – я побачила, що жоден із нас не той, ким здавався. І мені стало страшно… А тепер… – вона розвела руками, – усе потонуло в страху.