Дума про невмирущого

Вiн прокинувся серед ночi од якихось голосiв ї вiд того, що в очi йому бив промiнь слiпучого свiтла. Не пiдiймаючи голови, вiн розплющив одне око i побачив, що Антропов сидить на своїй постелi, а перед ним стоїть Зеп з електричним лiхтариком в руцi.

— Давай! Давай! — бубонiв Зеп, вимагаючи щось вiд Антропова, а той потягався, позiхав i, здавалося, не звертав нiякої уваги на єфрейтора.

— Хлiб принiс? — спитав вiн, напозiхавшись i напотягавпшсь досхочу.

Зеп мовчки поклав на край нар довгастий, рум'яний батон. Батон виблискував, неначе вкритий лаком. I вiд нього розходився по кiмнатi такий смачний запах, що в Андрiя вмить наповнився слиною рот. Хлiб! Чистий, ясний, як сонце, хлiб, напоєний всiма земними соками. Хлiб, цiлi гори якого, золотисто-осяйнi гори вирощував щороку в українських степах його народ, отi люди, в бiлих вишитих сорочках, з очима глибокими й мудрими, як у Тараса Шевченка. Чи ж думав вiн, хлопець з Днiпра, що йому коли-небудь доведеться мрiяти про крихiтний окрайчик хлiба?

Андрiй заворушився, i Зеп злякано прикрив батон полою шинелi.

— Ховай хлiб, а то побачать камради, — сердито зашепотiв вiн Сашковi. Як i всi спекулянти, вiн був полохливий, мов той заєць.

— Хай бачать, — недбало махнув Антропов i зашарудiв у себе пiд подушкою.

Андрiя здивувало те, що Антропов говорив увесь час по-росiйськи, а Зеп понiмецьки, але обидва вони, здається, досить добре розумiли один одного. Сашко врештi дiстав з-пiд подушки щось невеличке, чого Андрiй не мiг побачити, й подав Зеповi.

— Тiльки два? — здивувався той.

— А ти, може, хотiв, щоб я тобi дав двадцять два? — насмiшкувато спитав Антропов.

Нiмець нiчого не зрозумiв, та вiн i не хотiв нiчого розумiти.

— Три хрестики! — рiшуче заявив вiн.

— А дулi не хочеш? — добродушно сказав Сашко й скрутив єфрейторовi здоровенну дулю. Той замахнувся кулаком на Антропова, але Сашко, мабуть, надто добре знав свого компаньйона по комерцiї й не став ждати, поки йому перепаде по зубах. Вiн швиденько одсунувся до самої стiни i вже звiдти, пiдбираючи нiмецькi слова, сказав Зеповi:

— Ти ж у селян береш по двi хлiбини за хрестик, а менi даєш тiльки пiвбатона!

— А проклята свиня! — вилаявся єфрейтор. — Повинен же я робити комерцiю!.. I потiм — ти забуваєш, що я даю матерiали.

I вiн знову замахнувся на Сашка, але той знову ухилився вiд удару, i штурхан припав Андрiєвi.

Не розплющуючи очей, Коваленко сказав по-нiмецьки:

— Якщо ти комерсант, то повинен би зрозумiти, що ввiчливiсть i люб'язнiсть обходяться зовсiм недорого. Тодi чому ж ти такий грубий?

— У-у, мiшок гною! — люто замахнувся єфрейтор гвинтiвкою, але Сашко схопив його за руку i крикнув:

— Не смiй його бити! Вiн хворий! I, крiм того, вiн мiй товариш. Камрад, розумiєш?

Нiмець забрав два хрестики i, бурмочучи прокльони, швидко вийшов з кiмнати. Грякнув засув, прочовгали по коридору грубi чоботи, i знову тиша, м'яка й лiнива, мов кiт, залягла в барацi, повному сонних людей.