![Злочинна цивілізація [The Status Civilization - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/3/2/7/zlochinna-civilizaciya-the-status-civilization-uk-download.jpg)
Злочинна цивілізація [The Status Civilization - uk]
- Автор: Шекли Роберт
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: О. Коваленко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Злочинна цивілізація [The Status Civilization - uk]». Краткое содержание книги:
Баррент почав розслідування з самого ранку. План був простий. Він дзвонив у двері й ставив питання, попереджаючи, що серйозні питання можуть бути перемішані з каверзними і дурними, які допоможуть визначити загальний рівень розвитку. Таким чином, Баррент міг питати про що завгодно, навіть про те, чого не існувало в природі, не викликаючи підозри.
Небезпека все ж крилася в тому, що який-небудь чиновник попросить показати його посвідчення або ж несподівано наскочить поліція. Та доводилося ризикувати. Почавши від Помаранчевого проспекту, Баррент просувався на північ, не минаючи жодного будинку. Наслідки опитування були не однакові, що й показують кілька наступних прикладів.
(Громадянка А. Л. Готгрейд, вік 55 років, рід занять — домогосподарка. Тримається дуже прямо, зверхня, але ввічлива, знає собі ціну).
— Ви хочете спитати мене про клас і статус? Чи не так?
— Так, мадам,
— Ви завжди питаєте про клас і статус. Можна подумати, що ви цього не знаєте. Проте гаразд. Оскільки тепер усі рівні, то існує лише один клас. Середній. Різниця полягає в тому, до якої верстви середнього класу належить людина — вищої, нижчої чи середньої.
— А як це визначають?
— За різними прикметами: як людина розмовляє, їсть, одягається, поводиться на людях. З її манер. Одягу. Представника вищого середнього класу можна завжди впізнати за одягом. Безпомилково.
— Розумію. А представників нижчого середнього класу?
— Що ж, насамперед їм бракує творчої енергії. Приміром, вони, носять готовий одяг, навіть не приганяючи його. Те саме і з їхніми будинками. Просте бездумне прикрашання тут не зарадить. По цьому одразу впізнають новачка у вищому середньому класі. Таких людей неохоче запрошують у гості.
— Дякую вам, громадянко Готгрейд. Як би ви визначили свій статус?
Вона знітилася, завагавшись.
— Я ніколи над цим не замислювалася. Гадаю, верхній середній.
(Громадянин Дрейстер, вік 43 роки, професія — продавець взуття. Стрункий, привітний, моложавий чоловік).
— Так, сер. У нас з Мірою троє дітей шкільного віку. Всі хлопчики.
— Чи можете ви розказати, з чого складається їхня освіта?
— Вони вчаться читати й писати і як стати гарним громадянином. Вони вже розпочали вивчення свого ремесла. Найстарший продовжить родинну справу — взуття. Інші візьмуться до бакалії та роздрібної торгівлі — родинної справи моєї дружини. Вони також вчаться, як зберегти свій статус і як використати стандартні методики просування нагору. Цьому вчать на відкритих уроках.
— Отже, є й закриті уроки?
— Так, звичайно, їх відвідує кожна дитина.
— А чому вчать на закритих уроках?
— Не знаю. Я ж казав, що вони закриті.
— А діти ніколи не згадували про ті уроки?
— Ні. Вони теревенять про що завгодно, крім них.
— Навіть не уявляєте, що відбувається на тих уроках?
— Вибачте, не уявляю. Можливо, — зауважте, що це тільки здогад, — вони пов’язані з релігією. Та вам краще спитати вчителя.
— Дякую, сер. До якого класу ви віднесли б себе з погляду статусу?
— Середній середній клас. Тут нема чого гадати.
(Громадянка Меріджейн Морган, вік 51 рік, професія — шкільна вчителька. Висока, худорлява жінка).
— Так, сер, гадаю, що розповіла все про нашу шкільну програму.
— За винятком закритих уроків.
— Перепрошую, сер?
— Закриті уроки. Ви не згадали про них.
— Боюся,я нічого не можу розказати про них.
— Чому, громадянко Морган?
— Це що, каверзне питання? Всі знають, що вчителів не пускають на закриті уроки.
— А кого пускають?
— Дітей, кого ж іще?
— Але хто навчає їх там?
— Цим опікується уряд.
— Авжеж. Проте хто особисто викладає на закритих уроках?
— Навіть не уявляю собі, сер. Це мене не обходить. Закриті уроки -це давня і шанована традиція. Мабуть, вони пов’язані з релігією. Але то лише здогад. Усе, що на них відбувається, мене не обходить. І вас також, чоловіче, дарма що ви Опитувач.
— Дякую, громадянко Морган.
(Громадянин Едгар Ніф, вік 107 років, офіцер у відставці. Високий лисий чоловік з ціпком, крижані блакитні очі не затуманені старістю).
— Прошу трохи голосніше. Повторіть, будь ласка, питання?
— Про збройні сили. Я питав…
— Тепер пригадав. Так, юначе, я був полковником у тридцять першій Північно-Американській космічно-десантній дивізії, що входила до складу Земних Сил Оборони.
— Отже, ви звільнилися зі служби?
— Ні, служба звільнилася від мене.
— Перепрошую, сер?
— Так, ви розчули мене правильно, юначе. Це сталося шістдесят три роки тому. Земні Збройні Сили розпустили, залишивши тільки поліцію, яку взагалі можна не брати до уваги. Не зосталося жодної регулярної військової частини