Глибокий мінус
- Автор: Михайлов Владимир Дмитриевич
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. Данилейко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Глибокий мінус». Краткое содержание книги:
Автор оповідання розповідає про тісний взаємозв'язок усіх поколінь, високе покликання людини, озброєної знаннями, чистої морально.
Книга містить також науково-фантастичні оповідання «Чорні Журавлі Всесвіту» та «Люди і кораблі» — про відважних зореплавців, освоювачів Всесвіту.
Він знову ввімкнув кисень, перевірив протиперевантажувальний пристрій. Зараз він має скуштувати чогось такого, чого ще не знала людина, жоден експериментатор. Усе гаразд? Так, гаразд. Ну, всесвітній бродяго, поглянемо, що ж воно таке те, чого ще досі ніхто не коштував?..
Валгус віддав команду. Її слід було подати, перш ніж сісти в шлюпку: продовжити розгін і включити генератори Дормідонтова. Задав готовність сто. Знову почався відлік. Валгус слухав мовчки, тільки повіки його здригалися після кожної нової цифри, з байдужістю названої Одіссеєм. А втім, здавалося, що Одіссей і сам неспокійний, хоч кібер, звичайно, хвилюватися не міг, та й жодних ознак не було. Здавалося, і все.
Потім відлік скінчився, і Валгус устиг подумати: ось зараз почнеться розгардіяш…
Розгардіяш почався. Високе, тужливе виття проникло в рубку крізь майже ідеальну ізоляцію. Могутні генератори ТД почали, як казали, розмотувати поле — вивергати енергію, створюючи довкола небувалу досі напругу, щоб змінити структуру й геометрію простору і дозволити, нарешті, кораблеві проламати його. Як відбуватиметься проламлювання, що станеться, — ніхто не знав, і сам ТД не знав. І ось Валгус довідається перший…
Подумавши так, Валгус навіть усміхнувся, хоч і від такого дріб'язкового зусилля заболіли щоки. Тим часом Одіссей відрапортував, що швидкість уже виросла до дев'яти десятих розрахункової, і, як і раніше, поцікавився, чи не припинити експеримент. Валгус сердито відповів, що це не Одіссеєве діло, і тільки десь у підсвідомості промайнуло здивування: в цій частині програми такі запитання начебто не передбачалися, — пілот мав бути далеко звідси. Але думка ця майнула і зникла. Її місце заступило захоплення блоками Одіссея; вони й за таких прискорень працювали, мовби нічого не трапилось… Час минав, Валгус дихав збагаченим киснем, густим, мов каша, і не відводив очей від приладів. Одіссей клацнув і застужено прохрипів:
— Нуль, дев'яносто одна…
— Підсилити віддачу допоміжних! — І Валгус, натиснувши кнопку, послав сигнал, щоб підтвердити наказ.
— Ясно.
Які двигуни збудували!.. Які двигуни! Хоч би раз тобі заїло. У такому режимі!.. Та головне ще попереду.
Корабель розганявся з натугою, власне енергетичне поле заважало йому, але подіти це поле було нікуди. Зусилля двигунів, що працювали все з більшою напругою, Валгус відчував кожною жилкою і кожним м'язом свого тіла. А на те він випробувач і експериментатор, щоб нервом відчувати машину. Навіть оце громаддя, безумовно громіздке для Землі. Втім, тут корабель, напевно, не здавався б великим…
Стовпчик показника швидкості повз і повз угору і тепер уже тремтів біля заданої позначки. Одіссей виконав черговий пункт програми, і віддача енергії дормідонтовськими генераторами різко зросла. Стовпчик тремтів, тремтів… Він ще повзе вгору? Здається, вже ні… А втім, так… Чи ні?
— Збільшити віддачу допоміжних…
— Працюю на межі дозволеного.
— Збільшити віддачу допоміжних!
— Ясно.
Виття допоміжних двигунів уже не чути. Воно вже в ультразвукові. Взагалі все в ультрасвіті: зорі — ті, далеко попереду — шлють суцільний ультрафіолет. Позаду теж пітьма — на ній розуміються лише інфрачервоні перетворювачі. Релятивістський світ… Мабуть, і корабель тепер дуже відносний. На бортових екранах фейєрверк: поперечний допплер. Що з стовпчиком? Поліз, але повільно, з останніх зусиль…
— Швидкість нуль, дев'яносто сім… Добре, коли б ти більше нічого не додав.
— Усі двигуни на межі дозволеного.
Так, підіб'ємо підсумки. Двигуни на межі дозволеного. Прискорення, по суті, більше нема, потрібної швидкості не досягнуто. Вибуху не сталося, і вихід у надпростір теж не відкрився. Гіпотеза не підтвердилась. Своє діло випробувач і експериментатор зробив. Залишається одне — почати не поспішаючи гальмування. ТД буде засмучено сопіти, куйовдити бороду і втішати: «Ну, нічого, такої мети досягають не зразу…» І думатиме: от якби він чхнув на заборони та полетів сам — гіпотеза обов'язково б підтвердилась. ТД буде так думати, а що це змінює? Однаково зараз доведеться розкрити рота і промовити двоє слів: зменшити віддачу. Неприємно, звичайно. Зате потім можна буде підвестись, прогулятись по рубці, чогось ковтнути і по-справжньому зрадіти тому, що все скінчилося саме так, а не гірше.
— Та чи так воно? — спитав Валгус.
Справді, чи так воно? Адже нічого не сталося, а обов'язково мало б статися: Адже з тими кораблями щось було? Що завгодно, тільки було щось. А з «Одіссеєм» — ні. В чому річ? Хто йому заважає?